Адмони – Стихія філософської думки в драматургії Шекспіра


В. Адмони СТИХІЯ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ В ДРАМАТУРГІЇ ШЕКСПІРА (Шекспірівські читання. 1976. - М., 1977) Коли вступаєш у мир шекспірівської драматургії, виявляєшся у владі двох стихій: стихії дії й стихії почуття Переплітаючись і пронизуючи один одного, ці стихії опановують читачем і глядачем і тягнуть його по всьому плині шекспірівської драми, починаючи від перших рядків першої сцени й кінчаючи фіналом. Іноді дією стає сам рух почуття, його наростання й перетворення, а сама дія, у свою чергу, породжує емоційну атмосферу драми, реалізується вней. Але в шекспірівській драмі виразно виявляється ще одна стихія: стихія думки. Герої Шекспіра не тільки діють і почувають, але й мислять. Драма Шекспіра не тільки динамічна й емоційна, але й інтелектуальна Роблячи свої вчинки, персонажі Шекспіра міркують про їх, оцінюють, витлумачують, пояснюють. І вони схильні також оцінювати, витлумачувати й пояснювати свої переживання. Це стосується самих різних героїв Шекспіра: як підступного Яго, так і наївного Отелло, як красномовного лиходія Ричарда III, так і доброчесної, що глибоко приховує свої почуття Корделии. Ще перше ніж вона відмовилася виразити Ліру міру своєї дочірньої любові, Корделия вимовила:Ні, я не бідна - Любов'ю я богаче, ніж словами . (I, 1)А коли над нею вже вибухнув гнів Ліра, вона звертається до батька, як би аналізуючи й оцінюючи свій учинок. Таившая свої почуття, Корделия не приховує своїх думок:Але, государ мій, якщо моя ганьба Лише в тім, що я не лещу з лицемерья, Що на вітер я не кидаю слів И роблю добро без обіцянок, Прошу вас, самі поясните всім, Що не вбивство, не пляма пороку, Не моральна бруд, не підлий крок Мене так упустили у вашім мненьи, Але те саме, що я в собі ціную: Відсутність ніжності в погляді И підлесливості у вустах; що в провину Ставиться не промах, а заслуга (I, 1; переклад Б. Пастернаку)Думка супроводжує все, що відбувається в драмах Шекспіра, не тільки коментуючи що відбувається, але й втручаючись у нього. Думка для Шекспіра - це могутня сила, і він не знає нічого на світі, що було б швидше думки:Розсильними любові повинні бути думки, Вони швидше сонячних променів, Що Несуться в погоні за тінями ("Ромео й Джульетта", II, 5; переклад Б. Пастернаку )Осмислюючи свої й чужі дії й почуття, персонажі Шекспіра вміють не тільки точно й тонко описати й розкрити їх, але й осмислити себе й своїх партнерів, а також і увесь світ, у якому вони живуть. Учинки й почуття людей, їхні конкретні частки долі вони трактують у світлі загального плину життя, усього її пристрою (або, вірніше, безладдя). А на цьому шляху відбувається й звертання шекспірівських персонажів до самих загальних питань буття: у драмі Шекспіра є присутнім і філософською думкою. Звичайно, ще в античній драмі персонажі підкріплювали свої мовлення й прикрашали їхніми звертаннями до загальних істин. Сентенції самого загального змісту представлені у всіх поетичних жанрах - у тому числі й у драмі - на всіх етапах їхнього існування. Але в Шекспіра це нерідко не просто сентенції, відпрацьовані й загальні місця, що стали формулами. Про закономірності буття й людського існування персонажі Шекспіра часом говорять так, що видно, як ці думки в них виникають і складаються: перед нами виявляються не тільки результати думки, але й сам процес її формування й реалізації - навіть якщо по своєму змісті ця думка виразно запозичена з тої або іншої філософської доктрини. Важливо (і навіть дуже важливо!), що для персонажів Шекспіра ці думки про загальні речі, як правило, не чужорідні, не взяті напрокат з далекої для цих персонажів сфери існування, що ці думки безпосередньо сплетені, хоча часом і вигадливо, з усіма іншими думками цих персонажів - і не тільки з їхніми думками, а також з їхніми почуттями й з їхніми діями, з усім їхньою істотою. От Брут в "Юлію Цезарі" говорить про хід речей у житті як про рух, підпорядкованому закону наростання й спаду:У справах людей приплив є й відлив, Із припливом досягаємо ми успіху, Коли ж відлив наступить, човен життя По обмілинах нещасть волочиться. (IV, 3; переклад М. Зенкевича)Але ця фраза органічно уплетена в міркування про те, чи треба республіканцям виждати або йти назустріч супротивникові, щоб прийняти бій. От Лоренцо в "Ромео й Джульетте" протиставляє природу й розум і підкреслює силу розуму:Природа слабодушна й ридає, Але розум твердий, і розум перемагає. (IV, 5; переклад Б. Пастернаку)Але ця фраза природне завершення тих розрад, з якими Лоренцо звертається до родичам Джульетти, коли вони знаходять неї в мертвотному сні. Про співвідношення мі

Если домашнее задание на тему: » Адмони – Стихія філософської думки в драматургії Шекспіра оказалось вам полезным, то мы будем вам признательны, если вы разместите ссылку на эту сообщение у себя на страничке в вашей социальной сети.