Аналітична проблематика в книзі Дмитра Галковского «Нескінченний тупик&quot

"Нескінченний тупик" - книга приміток до неіснуючого тексту. Цей уявлюваний текст і називається "Нескінченний тупик". За ним ідуть примітки. Потім ідуть примітки до цих приміток. Потім ідуть примітки до приміток до цих приміток. І так далі.

Наприкінці прикладені вигадані рецензії на "Нескінченний тупик", стилізовані під манеру невигаданих і пізнаваних авторів. Примітки утворять кілька переплетающихся сюжетних ліній. В автора є їхня схема, карта книги

Книгу треба читати цілком. Отут усе зв'язано з усім. Будь-яка цитата із книги свідомо недостовірна. Будь-яка думка, вилучена зі сторінок книги, стає невідомо кому приналежної й невідомо чия думка що виражає. Будь-який фрагмент, будь-яка вибірка сумнівні

У цій книзі кожний при бажанні знайде своє. І кожний буде ображений, здивований, розсерджений. Книга відверто провокативна, эпатажна, щира, серйозна. На всяку тезу в ній можна знайти антитезис. У книзі є наскрізні герої: Одиноков (alter ego письменника), його батько, Соловйов, Чернишевський, Ленін, Набоков, Чехов, Розанов (виступаючий як ще одне alter ego автора). Але:

  • «"Обознатушки-перепрятушки". Я говорю тільки про себе <...>» У книзі Галковского є чудові зльоти й здогади, є й "графоманія". Але - захоплююча
  • Галковский вносить в інтерпретацію Андрія Василевського відомі корективи: "Говорять, що "Нескінченний тупик" - це примітки до неіснуючого тексту. <...> Чому ж не існуючому - дуже навіть існуючому. Моя книга складається з 3-х частин: невеликого введення ("Закруглений мир"), основної частини ("Нескінченний тупик") і третьої частини - "Приміток". Просто примітки настільки докладні, що на їхньому тлі основний текст майже не потрібний, і я його виніс за рамки добутку. Але він є. Якщо отут і філологічна гра, то гра на реальній основі, гра, обумовлена логікою життя".

Авторський опис первісного виду книги дає можливість установити ще одне джерело, від якого відштовхувався Галковский, формуючи структуру "Нескінченного тупика". Це "Блідий вогонь" Набокова, у якого частина, що коментує, тексту (псевдокоментарі Чарльза Кинбота) багаторазово перевищує коментовану (поему Джона Шейда), причому кожний фрагмент коментарю пронумерований. У Галковского, однак, вилучена коментована частина, завдяки чому книга знаходить ореол загадковості, інтригує подвійно. Можна сказати, що "Нескінченний тупик" - книга приміток до існуючого для автора й не існуючому для читачів тексту, "складно організований добуток зі своїм сюжетом, продуманою схемою філологічних плинів і протитечій

У розгортанні приміток задіяний механізм "ланцюгової реакції", тому що перше ж із приміток у свою чергу породжує примітка, потім іде примітка до цієї примітки й т.д. і т.д. Багато приміток нагадують щоденникові записи, причому об'єктом фіксації й осмислення стає в них не тільки особисте, але й загальне (вірніше, особисте містить у собі й загальне). І в цьому відчутна орієнтація на "Щоденник письменника" Достоєвського, що теж можна вважати одним із джерел "Нескінченного тупика", але в ще більшому ступені - на "Опалі листи" і "Відокремлене" Розанова. Можна сказати, що Галковский зберіг прихильність розановскому принципу фрагментарності, але перетворив його в дусі постмодернізму. Вадим Кожинов уподібнив "Нескінченного тупика" могутньому древу, у якого 54 галузі з більшою або меншою кількістю листів-приміток

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Очерки и сочинения по русской и мировой литературе