Булгаков і Художній театр


У травні 1912 року в Київ із шістьома спектаклями в повному складі прибуває Художній театр. В інтерв'ю кореспондентові «Київської думки» Вл. И. Немирович-Данченко розповість, що театр привіз декорації на двадцятьох трьох платформах і вагонах. Черга за квитками тяглася через кілька вулиць, художній же успіх, як повідомляє кореспондент, «був середній». И. Виноградская опублікувала лист одного киянина, що пробився на перший спектакль («Вишневий сад») і вразився холодності публіки. Обурений глядач пише Станіславському: «Спочатку я думав, що вона (публіка. - А. С.) так налякана поголоскою про строгу дисципліну, практикуемой Вашим театром. Але потім побачив, що це не так. І якби ви подивилися на ці відкриті жилети, баранячі очі, угодовані дамські телеса, Ви, імовірно, відчули б щось неприємне при думці, яку публіку Ви годуєте Вашим бісером».

Бісером годували не зрячи. Серед «відкритих жилетів» і «баранячих очей» напевно минулого й уважних очей студента медичного факультету Михайла Булгакова, майбутнього «автора театру».

Київські гастролі художественников встиг запам'ятати синематограф. Плівка зберегла відчуття нечуваного театрального свята. От весела прогулянка по Дніпру на пароплаві. Танці. Немирович двічі пройде перед камерою, смішно позуючи. А потім по трапі швидко втече високий, рано посивілий красень - Станіславський. А за ним - Москвин, а потім, здається, Артем. І великим планом - щаслива особа Книппер-Чеховой. І юрба захоплених киян, що вирує маса, у якій не розглянути окремих осіб...

Вигляд Булгаков-театрального традиціоналіста, його київська сценічна закваска чудово проглядається й спогадах С. Ермолинского, одного із близьких до Булгакова людей 30-х років. Мемуарист відзначає, що автор «Кабали святенників», любив, «облачившись до чорний костюм і причепивши бантик, на правах «мого» людини відправитися послухати, наприклад, «Аїду» і Великому театрі в давній постановці

Печатка «старої провінції» Булгаков у своїх театральних поглядах зберіг і осмислив у зовсім особливому дусі. Таємниця сцени, поезія лаштунків, почуття театру як «чарівної камери», подмостков як творить і перетворить простору, всі ці умовності старого романтичного театру, що доживали своє століття в провінції, збіглися із глибинними установками Булгакова. Віра в стійкість органічних, природних початків життя харчувало образ стародавнього театру, у чомусь інтимно співпадаючий з образом театру провінційного. Споконвічний вихід до рампи «різнобарвного Валентина», вогні міста, тепло будинку й саардамских кахлів, біля яких читалися улюблені книги, «пахнущие стародавнім шоколадом», розкрита партитура «Фауста» на роялі - це всі категорії життєвого укладу, побуту й, одночасно, культури, зовсім не ворожі один одному. Образ старого театру перебував поруч із образом затишної повсякденності, тієї норми людського життя, що, як сказано в «Білій гвардії», неодмінно відновить свої права, «тому що Фауст, як Саардамский Тесля, - зовсім безсмертний».

Цей мотив офарбиться потім трагічними обертонами, вступить у нерівну боротьбу з іншими мотивами булгаковського мистецтва і його людської долі

Нарис М. Булгакова «Кий-місто» надрукований у червневому номері газети «Напередодні» (1923). Він написаний людиною, що вже продумав і багато в чому здійснив ту саму книгу, що, за прогнозами нарисовця, повинна з'явитися «років через 50». Перелом часу осмислений у романі «Біла гвардія» і через зміну й боротьбу різних культурно-історичних реалій. Колишнє місто разом з Оперою (яка, подібно гімназії, є його художнім синонімом) залишився існувати тільки в природі авторського зору, у його несподіваних іронічних зіставленнях. Те Мишлаевский загримить, як Ра-дамес в «Аїді», те Михайло Семенович Шполянский, перевертень, виявиться схожим на Євгенія Онєгіна або на Марселя в «Гугенотах», те Турбін у жаху й паніці розгрому свого дивізіону помітить на бічному під'їзді Оперного театру напівобірвану афішу: «Кармен. Кармен». Наприкінці роману на «саардамских кахлях», домашніх скрижалях історії, змиваються всі написи й «випадково» залишається одна: «Льон... я взяв квиток на Аид...»

Укорочене на одну букву назва опери збігається із древнім позначенням царства смерті. От усе, що залишилося від «часів легендарних». Не менш значимі в романі реалії іншого культурного побуту, що встановився в місті в період чотирнадцяти переворотів. У будинку на Алексеевском спуску Турбіни обговорюють прем'єрові «Павла I», тієї самої п'єси Д. Мережковского, що стала окрасою сезону Соловцовского театру у вісімнадцятому році (помітимо, що Павла грав Н. Со-снин, прем'єр трупи; в 1936 році на мхатовской сцені він зіграє Шаррона в булгаковському «Мольере»). У першій редакції «Турбиних» юнкера в гімназії, ламаючи парти, співають куплети з «Пупсика», популярної оперети, що входила у звукове тло часу

В автобіографії, складеної в жовтні 1924 року, Булгаков згадає досвід театральної роботи у Владикавказе дуже коротко: «Жив у далекій провінції й поставив на місцевій сцені три п'єси. Згодом у Москві, в 1923 році, перечитавши їх, квапливо знищив. Сподіваюся, що ніде пі одного екземпляра їх не залишилося».

Надії не виправдалися. Допитливі історики розшукали через сорок років суфлерський екземпляр однієї п'єси, відновили загалом зміст і зміст інших чотирьох, які Булгаков навіть у загальний рахунок не включив. Ідея плавної літературної еволюції виявляється привабливою: біографи й театрознавці терпляче й наполегливо прагнуть виявити в погублених автором п'єсах риси майбутніх високих задумів

Если домашнее задание на тему: » Булгаков і Художній театр оказалось вам полезным, то мы будем вам признательны, если вы разместите ссылку на эту сообщение у себя на страничке в вашей социальной сети.