Філософія Володимира Соловйова


А тепер приступимося до властиво викладу світогляду Вл. Соловйова, як воно мінялося із часом, а точніше як воно мінялося зі зміною самого Вл. Соловйова. Переборовши Релігійну кризу юнацького років, Соловйов приходить до переконання що людство може духовно відродитися лише завдяки істині в Христі. У листі до Е. В. Романовій він пише: " Має бути завдання: увести вічний зміст християнства в нову, відповідну форму... Уяви собі, що якась, хоча б невелика частина людства цілком серйозно, зі свідомим і сильним переконанням буде виконувати в дійсності вчення про безумовну любов і самопожертви,- чи довго встоять неправда й зло у світі!

Але до практичного здійснення християнства в житті ще далеко. Тепер потрібно ще сильно попрацювати над теоретичною стороною, над богословним віровченням. Це моя теперішня справа." Забігаючи вперед, додамо, що основне питання культури " ставить людство перед дилемою: прийняти або відкинути істину після того, як вона буде пізнана... "

Теоретичні вишукування Соловйова завжди переслідували практичні цілі: удосконалювання миру, подолання себелюбності, здійснення християнських ідеалів любові до ближнього, досягнення абсолютних цінностей. Прийнято ділити творче життя, якщо це слово тут доречно, на три періоди: у перший період інтереси Соловйова зосереджують в основному в області теософії, у другий - в області теократії, і в третій - в області теургії. На першому етапі, він сподівався, що здійснення Софії, мудрості у світі, може бути досягнуте за допомогою пізнання Бога і його відносини до миру. Потім Вл. Соловйов обертає свій погляд убік держави, що здійснює християнські ідеї, що гарантувало б, як він уважає, справедливість у всіх відносинах. І на третьому етапі Соловйов цілком зайнятий теургією, тобто містичним мистецтвом, що створює нове життя, відповідно до божественної істини

Читаємо в нього : "... повне визначення істини виражається в трьох предметах: суще, єдине, усе ПРО". Взагалі, істина для Вл Соловйова - це абсолютна цінність, що належить самій всеєдності, а не нашим судженням або висновкам. Пізнати неї - значить переступити межі суб'єктивного мислення й вступити в область існуючої єдності всього того, що є, тобто Абсолюту. Істоти цього миру тільки в тому випадку можуть піднятися до Бога, якщо вони переймаються почуттям доконаної любові, тобто відрікаються від свого самоствердження, що аж ніяк не приводить до втрати індивідуальності, навпроти, істота виявляє своє щире я, дух, закладений, у ньому. Істоти ж, що зберігають свою егоїстичну винятковість, стають непроникними друг для друга. Їхнє життя будується на грубих принципах матеріального світу. От отут те й починається те, із чим намагався боротися Федоров,- роз'єднаність людей, їх "боротьба за місце під сонцем."

От як ділить Вл. Соловйов процес сходження миру Кбогу.

На нижчому щаблі цього процесу - еволюції природи - створюються попередні щаблі й умови єдності миру. Таких щаблів п'ять:

" царство мінеральне, царство рослинне, царство тварина, царство людське й Царство Божие" ці щаблі представляють собою ряд найбільше твердо певних і характерних підвищень буття з погляду морально змісту, здійснюваного в богоматериальном процесі". Процес же духовного росту людства описується їм у такий спосіб: " ...природне людство за допомогою своєї діяльності вдосконалює своє життя й на певному етапі піднімається до ідеї безумовної досконалості. Людство духовне або від Бога породжене не тільки розуміє розумом, але приймає серцем і справою ця безумовна досконалість як дійсний початок усього того, що повинне бути у всьому, і прагне здійснити його до кінця або втілити в житті всього миру". І далі," кожний новий тип представляє нову умову, ... для того щоб досягти своєї вищої мети або виявити своє безумовне значення, істоту насамперед мабуть, потім він повинне бути живим, потім - бути свідомим, далі - бути розумним і, нарешті, - бути доконаним О."

Ця теорія вписує в себе всі досягнення природознавства, пояснюючи їх і даючи в такий спосіб оригінальну і ясну перспективу їхнього дослідження. Для Вл. Соловйова ця якість взагалі примітно. Вся його система - це цільна компіляція всіх напрямків філософської думки, що поєднує їх на новому, гармонічному рівні

Це твердження ще раз підтверджується при розгляді системи етики Вл. Соловйова. Вершиною його роботи в цьому напрямку прийнято вважати його трактат "Виправдання добра". Що ж це за книга?

Своєю метою філософ ставить тут визначення правди, не впадаючи в який би те не було тон наставляння й проповіді. По його найглибшому переконанню, протягом свого існування людство йде цим шляхом до правди, що, звичайно, у той же час є й істиною й релігією. Але відношення його до цим трьох іпостасям цілком вільне й незобов'язуюче. І якщо людина хоче бути твариною, нехай буде таким, але нехай тоді не уявляє про себе як про подорожанина на шляху до добра й світла. Взагалі, весь цей трактат побудований на самій ретельній увазі до людських потреб і прагнень, на розгляді самих звичайних шляхів людського життя, що волають, незважаючи на стихію зла, до ясної простоти правди й добра, установлених не шляхом насильства, але в результаті самих щирих потягів людської волі. Весь трактат "Виправдання добра" проникнуть м'якої, доброзичливої, отческой турботою про приведення людини й всієї його історії до благополучного завершення. Людський потяг до добра виправдує собою те, що дуже часто вважається несумісним протиріччям. Так, моральності властиво аскетичний початок. Але вона зовсім не ціль, а тільки шлях до добра, та й то не єдиний. Характерно, що тут іде переклик з буддизмом, у якому також проголошується "серединний шлях", що не заохочує надмірних відхилень. Це ще раз показує, що скільки б не було религий, всі вони мають у собі зерно істини, треба тільки зуміти його побачити

Особистість людини - на першому плані. Але цей план теж далеко не остаточний. Вл. Соловйов дає целую теорію сім'ї, де особистість хоча й на першому плані, але перебуває згідно з іншим рядом особистостей, або предків, або нащадків. Полова любов цілком оправданна, але й вона не задовольняє, а містить у собі й багато чого іншого. Дітородіння благо - благо, але теж не єдине. Особистість є повнота, але для завершення цієї повноти вона має потребу в суспільстві. Суспільство є повнота, але завершення цієї повноти не просто в суспільстві, а у всьому історичному процесі, тобто в людстві. Економічне й політичне життя, держава й право - це невід'ємні моменти історичного прагнення людства до правди й добра. Але й сама загальна моральна організація повинна бути релігійної й завершуватися у всесвітній церкві, уважає Вл. Соловйов

Філософ підкреслює тут, що людство не може розвиватися, якщо немає безумовної мети розвитку. Тому що ціль розвитку людства - це непорушна повнота й взаимопронизанность матеріальних і духовних сил, те необхідно цю мету людства найменувати яким-небудь особливим терміном. Для релігійного філософа Вл. Соловйова цим терміном є "церква".

Если домашнее задание на тему: » Філософія Володимира Соловйова оказалось вам полезным, то мы будем вам признательны, если вы разместите ссылку на эту сообщение у себя на страничке в вашей социальной сети.