“Історія закордонної літератури XIX століття” е. Т. А. Гофман ( 1776-1822)


Життєвий шлях письменника. На роки реакції падає в основному творчість самого значного й найбільш відомого за межами Німеччини німецького романтика ернста Теодора Амедея Гофмана. У його творчості реалістичні тенденції виступають набагато сильніше, ніж у творчості інших німецьких письменників-романтиків, за винятком, може бути, тільки Клейста. За фантастичними образами Гофмана майже завжди коштують істотні конфлікти сучасної йому дійсності. Художнически жагуче зображення навколишньої дійсності додало значущість вигадливим баченням його багатої творчої фантазії. Порівнюючи Гофмана з Новалисом, Гейне писав: "Новалис зі своїми ідеальними образами постійно ширяв у блакитному повітрі, тим часом як Гофман зі своїми карикатурними масками постійно чіпляється за земну дійсність" ("Романтична школа"). Гофман народився в Кенігсберзі, у сім'ї чиновника. У бюргерському чиновницькому середовищі він ріс і виховувався.

Шістнадцяти років він надійшов у Кенигсбергский університет для вивчення юридичних наук. У ньому рано виявилися різнобічні художницькі похилості. Гофман захопився живописом, музикою й літературою. Після закінчення університету Гофман надійшов на прусскую державну службу, служив у Глогау, Берліні й у польських містах Познані й Плоцке. З маленького містечка Плоцка, куди він потрапив тому, що викликав гнів начальства карикатурами на впливових осіб, йому вдалося за допомогою друзів перевестися у Варшаву. Одночасно Гофман продовжував займатися живописом, музикою й літературою.

Вступ наполеонівської армії у Варшаву після поразки Пруссії в битві під Ієні внесло зміну в життя Гофмана; прусские влади були скасовані, чиновники розпущені, і Гофман виїхав з Варшави (1807), вирішивши присвятити себе мистецтву. У Бамберге, Дрездене, Лейпцизі він служив диригентом і режисером у театрах, писав музичні добутки й рецензії, давав уроки музики. В 1814 році Гофман переїхав у Берлін і знову надійшов на службу, ведучи подвійне життя - чиновника й письменника. "Фантазії в дусі Калло". Перша значна новела Гофмана "Кавалер Глюк" була опублікована в 1809 році в лейпцігській "Загальній музичній газеті".

За цим добутком пішли інші, і всі вони незабаром минулому об'єднані в збірник "Фантазії в дусі Калло" ( 1814--1815). Із цього часу Гофман остаточно вирішив присвятити себе літературі, незважаючи на успіх написаної їм у цей же час опери "Ундина" (1814). Тема художника й мистецтва, що займає настільки важливе місце у творчості Гофмана, стає центральної вже в першому його збірнику "Фантазії в дусі Калло". В оповіданнях цього збірника з'являється образ музиканта й композитора Иоганна Крейслера - самий значний художній образ, створений Гофманом. Крейслер, талановитий музикант із полум'яною фантазією, жагуче любляче мистецтво, страждає від вульгарності навколишніх його філістерів. Сьогодення, велике мистецтво недоступно буржуазним філістерам; їм незрозумілий і теперішній художник, безкорисливо й самозабутньо, що присвятив сЪебе мистецтву Мистецтво в цьому суспільстві принижене й потрібно лише для того, щоб прикрасити вульгарних, позбавлених теперішніх духовних інтересів життя ситих і самовдоволених людей. В уривку "Крейслериани", озаглавленому "Музичні страждання Иоганна Крейслера, капельмейстера", розповідається про вечір у будинку радника Родерлейн, двох бездарних дочок якого Крейслер повинен навчати музиці На вечорі хазяї й гості грають у карти, поглинають напої й доставляють болісні страждання Крейслеру, поодинці й разом насилуючи музику,- співають соло, дуетом, хором. Ціль музики в цьому суспільстві - "доставити людині приємна розвага й спеціально приємним образом відволікти його від серйозних або, краще сказати, єдино належних йому справ, саме таких, які приносять йому хліб і честь у державі". Тому, з погляду цього суспільства, "художники, тобто особи, які (зрозуміло, по дурості!) присвячують своє життя справі, службовцеві тільки для відпочинку й розваги, повинні розглядатися як незначні істоти" ("Крейслериана. Думки про високе призначення музики"). Філістерський мир зрештою прирікає Крейслера на божевілля. Із цього Гофман робить романтичний висновок про бесприютности мистецтва на землі й бачить його мета в тім, щоб позбавити людини "від всіх земних страждань, від принижуючої ваги повсякденного життя", тобто затверджує те ж, що ще в 90-х роках затверджували Тик і Вакенродер. Сатирично малюючи сучасне йому буржуазне й дворянське суспільство, Гофман, таким чином, критикує його насамперед у його відношенні до мистецтва, що робить основним критерієм оцінки людей і суспільних відносин. І в цьому Гофман продовжує Фрідріха Шлегеля, Тику й інших ранніх романтиків. Теперішніми людьми виявляються, крім художників, люди, дієприкметникові до великого мистецтва, щиро й безкорисливо люблячі його. Таких людей мало, і всім їм у цьому суспільстві уготована трагічна доля Критика сучасного суспільства тільки з позицій мистецтва, подання про теперішню людину як про художника, безпомічному й приреченому в цьому суспільстві, показують романтичний песимізм Гофмана і його відмінність від просвітителів, що висували ідеал всебічно розвитий особистості, що знаходить своє місце в суспільстві. Правда, у Гофмана зображення долі художника в сучасному суспільстві більш реалистично, розуміння соціальної проблематики мистецтва більш глибоко, ніж в иенских романтиків. У збірник "Фантазії в дусі Калло" Гофманом включена повість "Золотий горщик". Герой цього добутку, студент Ансельм,- характерний романтичний образ Ансельм, людина з багатим, інтенсивним внутрішнім життям, украй неспритна й безпомічний у повсякденному житті. Подібно Крейслеру й іншим романтичним героям, він живе як би у двох мирах: у внутрішньому світі своїх переживань і мріянь і у світі повсякденної життєвої прози. Але якщо в образі Крейслера конфлікт мрії й реальності здобуває трагічний характер, то в образі Ансельма цей конфлікт носить скоріше гротескно-комічний характер. Ситуація "Золотого горщика" близька до ситуації казки: за душу героя борються світлі й темні сили, і герой, що нагадує простаків з казки, невдаха, у якого навіть бутерброди завжди падали маслом донизу і який незмінно рвав або бруднив у перший же день нове плаття, казково легко досягає щастя. Темні сили - це філістерський мир життєвої прози: обмежена міщанка Вероніка, що мріє стать дружиною Ансельма й надвірною радницею, красуватися у вікні в елегантному ранковому туалеті напрочуд минаючим франтам; конректор Паульман і реєстратор Геербранд - обмежені, прозаїчні чиновники. Але цей філістерський мир має своє містичне продовження - він зв'язаний з надприродними силами: нянька Вероніки виявляється злою ч

Если домашнее задание на тему: » “Історія закордонної літератури XIX століття” е. Т. А. Гофман ( 1776-1822) оказалось вам полезным, то мы будем вам признательны, если вы разместите ссылку на эту сообщение у себя на страничке в вашей социальной сети.