Крім цього, у повісті є й авторский голос, і Н. В. Гоголь

ПРОБЛЕМА «МАЛЕНЬКОЇ ЛЮДИНИ» У ТВОРЧОСТІ Н. В. ГОГОЛЯ

Великий росіянин критик В. Г. Бєлінський сказав, що задача поезії полягає в тому, «щоб витягати поезію життя із прози життя й потрясати душі вірним зображенням цього життя». Саме таким письменником, письменником, що потрясає душі зображенням часом найнікчемніших картин існування людини у світі, є Н. В. Гоголь. Найбільша заслуга Гоголя перед російським суспільством, на мій погляд, складається не стільки в тім, що він вивів правдиві картини російського життя в «Ревізорі» і «Мертвих душах», і навіть не в тім, що зумів одним разом посміятися над всім дурним, що існувало в сучасній йому Росії, якдо у тім, що він створив безсмертний образ Акакия АкакиевиЧа Башмачкина, героя повести «Шинель».

В основі задуму Н. В. Гоголя лежить конфлікт між «маленькою людиною» і суспільством, конфлікт, що веде до бунту, до повстання смиренного. Повість «Шинель» описывает не тільки випадок з життя героя. Перед нами з'являється все життя людини: ми присутні при його народженні, навислові ім'ям, довідаємося, як він служив, чому йому необходмитрик була шинель і, нарешті, як він умер. Все своє життя Акакий Акакиевич проводить в «переписываньи» паперів на службі, і герой цілком задоволений цим. Більше того, коли йому пропонують заняття, що вимагає того, «щоб перемінити заголовний титул, так перемінити подекуди дієслова з першої особи в третє», бідний чиновник лякається й просить позбавити його від цієї роботи. Акакий Акакиевич живе у своєму маленьком світі, він «жоден разів у житті не звернув внимания на те, що робиться й відбувається щодня на вулиці», і лише в «переписываньи йому бачився якийсь свій різноманітний і приємний мир». У світі цього чиновника нічого не відбувається, і не трапся неймовірної історії із шинеллю, про нього нема чого б було розповісти

Башмачкин не прагне до небаченої розкоші. Йому просто холодно, та й по чині він повинен бути в департамент у шинелі. Мрія зшити шинель на ваті стає для нього подобою великої й майже нездійсненного завдання. У його системі світових цінностей вона має таке ж значення, як прагнення якогонебудь «великої людини» домогтися світового панування. Думка про шинель наповнює змістом існування Акакия Акакиевича. Навіть зовнішність його меняется: «Він зробився якось живее, навіть твердіше характером, як людина, що уже визначила й поставила собі мету. З особи й учинків його зникло саме собою сумнів, нерішучість... Вогонь порию показується в очах його...» І от, що достигнули, нарешті, межі своїх стремлений герой повести в черговий раз зіштовхується з несправедливостью. Шинель крадуть. Але навіть не це стає головною причиною смерті нещасного Башмачкина: « значительное особа», до якого чиновникові радять звернутися по допомогу, «розпікає» Акакия Акакиевича за неповагу до начальства й виганяє зі свого будинку. І от зникає з особи землі «істота, ніким не захищене, нікому не дорогое, ні для кого не цікаве, що навіть не звернуло на себе увага...» Смерті Башмачкина, як і слід було сподіватися, майже ніхто не помітив

Фінал повести фантастичний, але саме такий фінал позволяет письменникові ввести в добуток тему правосуддя. ПриЗрак чиновника зриває шинелі зі знатних і богатых. Після смерті Башмачкин піднявся на недоступну йому раніше высоту, він переборов убогі подання про чина. Бунт « маленького людини» стає головною темою повести, бунт АкаКия Акакиевича те саме що бунт Євгенія з «Мідного всадника», осмелившегося на мить стати на рівні з Петром I, лише системи цінностей цих двох героїв різні

Історія бідного чиновника написана так докладно й достоверно, що читач мимоволі входить у мир інтересів героя, починає співчувати йому. Але Гоголь майстер художественного узагальнення. Він свідомо підкреслює: «в одному департаменті служив один чиновник...» Так возникает у повісті узагальнений образ «маленької людини», тихого, скромної людини, життя якого нічим не примечательна, але який, однак, теж володіє власним достоинством і має право на свій мир. Може бути, тому ми зрештою жалуємо вже не Акакия Акакиевича, а «бідне людство», И імовірно, тому наш гнів вызывает не грабіжник, а «значна особа», що не зуміло пожалеть нещасного чиновника

И ще наприкінці повести ми приходимо до страшного выводу: предметом оповідання стає аж ніяк не історія про те, як у героя крадуть шинель, а про те, як у людини украли життя. Акакий Акакиевич, по суті, і не жив. Він ніколи не міркував про високі ідеали, не ставив перед собою ніяких завдань, ні про що не мріяв. І незначительность події, покладеного в основу сюжету, характеризует у Гоголя сам мир

Н. В. Гоголь робить тон оповідання комічним. У тексті протягає постійна іронія над Башмачкиным, навіть дерзкие мрії його виявляються не чим іншим, як прагненням неодмінно пустити хутро куниці на комір. Читач ділдружин не тільки ввійти в мир Акакия Акакиевича, але й ощутить неприйняття цього миру. Крім цього, у повісті є й авторский голос, і Н. В. Гоголь стає, таким чином, як би посланником російської гуманістичної традиції. Саме від імені автора говорить той парубок, который, невдало пожартувавши над Акакием Акакиевичем, «багато разів содрогался потім на столітті своєму, бачачи, як багато в людині бесчеловечья, як багато приховано лютої брутальності у витонченій, утвореній світськості, і, боже! навіть у тій людиніі, який світлу визнає шляхетним і чесним».

У повісті Н. В. Гоголя «Шинель» явно простежуються два аспекти авторського осуду миру. З одного боку, письменник виступає з різкою критикою того суспільства, которої перетворює людини в Акакия Акакиевича, протестуючи проти миру тих, хто «натрунились і нагострилися вдосталь» над «вічними титулярними радниками», тими, у кого жалование не перевищує чотирьохсот рублів у рік. Але з іншого боку, набагато більше, на мій погляд, істотно обращение Н. В. Гоголя до всього людства з жагучим призивом звернути увагу на «маленьких людей», які живуть поруч снами.

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Очерки и сочинения по русской и мировой литературе