Літературна значимість А. А. Голенищева-Кутузова


Багато хто з наших письменників уже знаходили в легендах буддизму .мотиви й сюжети для своїх добутків; але теперішнім представником буддійського настрою повинне визнати такого поета, що, очевидно, зовсім не цікавиться буддизмом і взагалі строго охороняє свій росіянин стих від усяких чужорідних імен і термінів

Літературна значимість А. А. Голенищева-Кутузова досить визнана й публикою,- його вірші видаються втретє ,- і Академією наук, що обрала його в члени-кореспонденти й доручає йому оцінку поетичних творів, що представляють на Пушкінську премію. Це визнання цілком заслужено: якщо не за віком, то по літературному типі гр. Кутузов може бути названий «іншим зі зграї славної» J тих поетів, які з'явилися слідом за Пушкіним і Лермонтовим; більш, ніж у кого-небудь, у його вірші чується якесь пушкінське віяння; рамки трьох головних його добутків («Старі мовлення», «Дід простило» і «Світанок») не виходять із меж тієї «села, де нудьгував Євгеній» 4, а в першій із цих трьох поем до пушкінського вселяння потрібно віднести й головний характер і розв'язку

Але при цій залежності, про яку я згадую, звичайно, не для докору, між поезією Пушкіна й гр. Кутузова існує - не говорячи про силу й розміри - ясне розходження в настрої й тоні. У Пушкіна тон бадьорий, радісний і впевнений; при самих язичеських, мирських і навіть гріховних сюжетах настрій його все-таки християнське,- це поезія життя й воскресіння. У гр. Кутузова, навпроти, тон мінорний, настрій безнадійне, він - поет смерті, хоча це останнє, настільки нині злоупотребляемое слово й не зустрічається в його віршах

Гейне розділяв всі розуми на «еллінів» і «іудеїв» 6; наш поет не належить ні до тих, ні до інших: він буддист,- зрозуміло, не в змісті яких-небудь догматів і навчань, а в змісті того щиросердечного настрою, що кристалізувалося історично в релігії Шакъямуни ', але може існувати індивідуально, незалежно від її. Я маю на увазі не осудження й не похвала, а поки тільки визначення. Я виводжу його з розбору трьох названих поем, на яких 1лавним образом засноване літературне значення нашого поета. Крім наміру, а може бути, і крім свідомості автора ці три ліричні поеми зв'язані між собою як послідовні щаблі в розвитку того самого настрою .

Самотній, у всьому зневірений передчасний старий вертається після багатьох лет мандрівки у свій сільський ветхий будинок, де його довідається й привітає тільки старезний пес. Все інше йому чужо, він оточений блідими примарами спогадів і мертвих слідів минулого

Він у них безмовно, тихо бродить, Як гість могил, серед хрестів. І серцю милих мерців

Адже заміж вийшла ти й рано й випадково. Попалася «людина гарний», полюбив... Йому ти віддалася, хоча, бути може, таємно И зізнавалася в тім, що далеко тобі він був

Цей «гарна людина» виявляється таким лише в самому широкому змісті. При доконаній розумовій порожнечі він так грубий, що обіймає й цілує свою дружину при сторонньому, і зрештою під впливом вина захоплюється азартною грою й програє в одну ніч весь свій стан, після чого його осягає удар паралічу. Напередодні цієї катастрофи дружина мала коротке любовне пояснення з героєм і призначила йому побачення: «Я завтра ввечері залишуся тут одна - У чоловіка в місті якесь є справу. Пройдіть прямо в сад - під липою в струмка Ми з вами зустрінемося - там чекати вас буду я

Пушкінська Тетяна відкидає Онєгіна, якого любить, і залишається вірна чоловікові, якого не любила і якого не має причини жалувати, тому що він здоровий, самовпевнений і самовдоволений. Отже, вона надходить винятково в силу морального боргу,- випадок рідкий і цікавий. Для героїні гр. Кутузова виконання обов'язку значно полегшується двома обставинами: по-перше, вона, по суті, не любить героя, вона сама зізнається, що тільки від нудьги затягла його, а по-друге, вона жалує свого безпомічного чоловіка. Усякий зрозуміє, як важко для скільки-небудь тонкої жіночої натури обманювати напівживого, але все-таки усвідомить і почуває каліку й, отже, як легко їй залишитися вірної боргу за таких умов. Відвернена ідея обов'язку мало говорить жіночій свідомості - інша справа, коли вона осязательно втілюється в особі безпомічної жалюгідної істоти, що вимагає любові й піклуванні. Якщо ця жінка від нудьги готова була полюбити іншого, то тепер їй ніколи нудьгувати, її життя перестала бути пустою, у неї є хоча скорботна й важке, але зате ясна й настійна справа. І однак, незважаючи на те, що моральний результат колізії так полегшений для нашої героїні, все-таки не видно, щоб цей результат був її власним, безумовним і безповоротним рішенням: є сильна підозра, що доброчесна розв'язка обумовлена незручністю й сумирністю героя. Ще до катастрофи ясно, що цій людині щасливим коханцем не бувати. Коли йому призначають таємне побачення, він говорить: Я руку взяв її - рука її тремтіла. Із блаженною радістю пригорнувши її до губ: «Ви ощасливили мене,- спасибі вам!» Сказав їй тихо я. Вона не відповідала

Люди, не позбавлені такту, у відомих випадках утримуються від прямих висловлень подяки. Далі - ще гірше. Коли не потрібно, він говорить, а коли необхідно підтримати й підбадьорити бідну жінку, він мовчить як риба, щоб знову заговорити, коли вже все кінчено. Взагалі, він не виявляє нічого, крім щиросердості, а з такою прекрасною щиросердечною якістю ніяк не варто було б забиратися вночі в чужий сад. Що стосується до героїні, якби її благе рішення було прийнято відразу й остаточно після катастрофи із чоловіком, з жалості до нього, то їй зовсім нічого було б іти на таємне побачення. Для холодного пояснення досить було б листа. Або вона боялася, щоб герой, просидівши до ранку над струмком, не одержав нежиті? Втім, як ми бачили, він і сам виявився досить розсудливим і збирався йти додому ще при перших півнях. Мені здається безсумнівним, що рішення було прийнято на місці побачення, змушене безнадійно пасивним поводженням героя. Вона йшла в стані вкрай збуджен, напівістеричному й сама не знала, чим це скінчиться; але коли виявилося, що герой так само мало здатний на які-небудь учинки, як якби й він був уражений паралічем, тоді в ній відбулася рятівна реакція й вона зовсім искренно повідомляє своє рішення розстатися з ним назавжди й повернутися до виконання обов'язку. Але тому що іншого їй нічого й не залишалося, то тут немає місця для моральної колізії, і читач залишається в невідомості щодо майбутньої долі героїні: чи збереже вона свою чесноту при можливій зустрічі з іншим, менш простодушним, шанувальником?

Потрібно, однак, помітити, що слабість характерів і неясність положення закриваються тут чудовими ліричними місцями. Читач забуває й неспроможність героя, і сумнівну доблесть героїні під враженням таких, наприклад, віршів: Вона умолкнула, і посередині молчанья

Ясній, понятней слів, почулися риданья.
Я їх не переривав. Що міг сказати я їй?
Сама природа-мати її сльозам слухала
І ніч-чарівниця любовней і нежней

Свій блакитний покрив над нею простирала,
Упокорювала дбайливо заколот хворої душі
І ласкавий привіт шепотіла їй у тиші.
А місяць, тим часом, спливав усе вище, вище,
Всі необъятнее, усе глибше був спокій,
Неотразимей він опановував душею,
І сльози все лилися обильнее й тихіше.

За подібні вірші можна простити авторові й недоліки змісту й деякі чудності начебто наступної. Виплакавшись досхочу, героїня звертається до свого безмовного співрозмовника, між іншим, з такими словами: Вас - стороннього в будинку, чужої людини Я чоловікові зволіла! Я з вами заодно Його обманювати тайкома хотіла...

Незрозуміло, який зміст має тут вказівка на стороннього, чужого. Хіба було б краще, якби вона захотіла мати коханцем свого рідного батька, брата й породженого в будинку служителя? Це нагадує відомий анекдот про дівицю, що говорила: «Добре було тобі, матінка, за панотця заміж іти, а я^-те яке - за чужого!» Було б більш зрозуміло й згідно з обставинами справи, якби замість того, щоб дорікати себе за перевагу чужого, вона дорікнула свого спільника за те, що, будучи не зовсім чужим, а близьким приятелем її чоловіка, він зважився його обманювати; але й у такому випадку не варто було б бачити обтяжуючої обставини в тім, що обман виробляється тайкома, тому що «відвертий і прямодушний обман» ще менш можливий, чим «рідний коханець». Якби героїня говорила так безглуздо на початку своєї істерики, то можна було б подумати, що автор навмисно зобразив замішання її думок, але тому що вона говорить це вже заспокоївшись, те тут очевидний недогляд, якому необхідно буде виправити в наступному виданні

Повторюю, не тільки ці дріб'язки, але й більше істотні недоліки характерів і дії не мають особливої важливості в цій ліричній поемі. Головне тут - не особи й не те, що з ними відбувається, а настрій, що втілюється в живих образах оповідання й залишається після його читання. Цей настрій є від початку до кінця - безнадійність. Життя безглузде, а счастие - миттєва й оманна випадковість. Герой раніше своєї невдачі вже не вірить у можливість счастия - хіба тільки в ту єдину хвилину, коли він став недоречно дякувати за його

Отут було, виходить, місце й страстям, і веселощам, і тривогам, із приєднанням ще такого корисного й цікавого заняття, як сільське господарство. А понад цього герой міг запропонувати своєї улюбленої лише трохи «блакитних туманів», які взагалі нікому не замовлені й котрі легко сполучаються із всею житейскою вульгарністю. Якщо матеріальне життя безглузде, то вона не здобуває змісту від приєднання до неї ідеалу у формі невизначеної фантазії або дозвільного мріяння про небачені небеса й невідомі дороги. Це не життя; а життя - у чи законному шлюбі або в перелюбстві - однаково зведеться до того, чим жив елементарний чоловік героїні, і з тим же - рано або пізно - кінцем. Висновок, виходить, залишається негативне, безнадійне

Проте, якби наш поет зупинився на цьому першому оповіданні «Старі мовлення», те я не зважився б позначити його настрій як буддійське, навіть у самому широкому змісті цього терміна; враження тут двоїться завдяки заключним словам героїні, які, хоча без достатньої психологічної мотивації, все-таки вказують на новий сенс життя, що відкриває моральним подвигом і самопожертвою. Цей мотив, хоча й не оригінальний і не витриманий, висловлюється, однак, нашим поетом з непідробленим натхненням

Если домашнее задание на тему: » Літературна значимість А. А. Голенищева-Кутузова оказалось вам полезным, то мы будем вам признательны, если вы разместите ссылку на эту сообщение у себя на страничке в вашей социальной сети.