Літературні видання творів Чехова


Шість томів листів Чехова, виданих уперше його сестрою Марією Павлівною в 1912- 1916 роках, увійшли в збори його творів як невід'ємна частина його літературної спадщини. «Листи чудові... вони дорогоцінний матеріал для біографії, для характеристики Антона Павловича, для створення портрета його». Таке думка Івана Буніна. Для інших письменників, сучасників Чехова, Антон Павлович воскреє у своїх листах. Вони отраягают пе тільки літературне життя кінця дев'ятнадцятого й початку двадцятого століття, вони відбивають життя, час, вони дорогоцінні для літераторів ще тому, що в них щедро розсипані замети про літературну майстерність, ради доброзичливця й великого художника слова

Епістолярна спадщина навіть більших, прославлених письменників не завжди рівноцінно. Але листа Чехова читаєш із тією же насолодою, з яким перечитуєш інші, що особливо полюбилися його оповідання. Вони чудові й тим, що відбивають ріст письменника, нагромадження духовних багатств і самовиховання. Від року до року мінявся характер цієї дивної людини. Навіть у його ранніх листах поряд з думками сімнадцятилітнього грубуватого юнака-провінціала ми знаходимо не по літам мудрі й шляхетні ради двоюрідному братові

Він завжди намагався бути стриманим, не кривдити людей, але іноді сила волі змінювала йому й він писав тверду правду навіть про ті, до кого ставився добродушно, і тоді він міг назвати «пацюком» молоду письменницю, що хитрила з ним, або «халдой» - її подругу, що йому навіть правилася. У листах Чехова майже завжди відбиваються події, які займали суспільство його часу, видно співчуття скривджена, пригнобленим, турбота про їх, є зірке передбачення майбутнього

У спогадах Чехова, що лікував, доктори Альтшулера обертає на себе увага одна обставина, до речі сказати - замічене не їм одним. Листа Чехова, розумні, блискучі по стилі, що охоплюють різноманітні проблеми, різко міняються, коли він пише дружині. Втім, навіть у цих листах, там, де Чехов пише про театр, з'являється те проникливе, глибоко «чеховське», що особливо дорого в його дорогоцінній епістолярній спадщині

Чим глибше вчитуєшся в мемуари про останній період життя Чехова (особливо Це видно в мемуарах Телешова, Елпатьевского), тим більше переконуєшся в тім, як горестно й сумно зложилися останні роки його життя. Цінність мемуарів Олександра Миколайовича Сереброва (Тихонова) підкуповує саме тим, що він писав грустпую правду, без тіні сентиментальності й розчулення. Не можу пе згадати той вечір, коли Олександр Миколайович читав нам уперше свої мемуари про зустрічі із Чеховим в уральських володіннях Сави Морозова й у Москві. Там був епізод, що згодом не ввійшов у книгу Сереброва.

В опубліковані їм мемуарах є, зрозуміло, новорічний бал у Художньому театрі; па ньому присутні Чехов і Горький, улаштувавшись десь у куточку, вони спостерігають бал, цю строкату, що вертиться карусель танцюючих, розмовляють, кашляючи від заходів вина, тютюну, парфумів, якими все просочено в залі, де танцюють. Але от що було далі в Тихонова: вальс на мить обірвався, і до стола підбігла раскрасневшаяся, гарна, весела Ольга Леонардівна Книппер, нахилилася до Чехова, поправила йому краватка й, ласкаво порвавши його волосся, умчалася... Танці тривали. Чехів так і залишився сидіти нерухомо, із сумним, зупиненим поглядом і краплями, що виступили на чолі, поту, із хворобливим рум'янцем на впалих щоках. Гіркий, відвернувшись, у свідомості безсилля, крізь Зуби горестно промурмотав: — У морду кому дати, чи що... Эх- Саме у свідомості безсилля. Не було винуватих у тій трагедії, що відбувалася в нього на очах, молода, гарна жінка не була винна в тім, що їй хотілося жити, веселитися, зачаровувати. Хто був винуватий у тім, що так швидко прогресувала хвороба письменника, що йому залишилося недовго жити? І що міг зробити Горький, він сидів поруч із людиною, якого любив і талант якого цінував, сидів, ковтаючи сльози й намагаючись придушити в собі почуття безнадійності, то саме почуття, яке він помітив у Чехові в останні роки життя

Так кінчалися спогади Тихонова-Сереброва у своєму першому варіанті

Один раз Чехов сердито помітив: «Про Толстого пишуть, як баби про юродивого, усяка єлейна дурниця». І про Чехова, як ми знаємо, написано чимало єлейної дурниці; називали його навіть «м'яким, добрим, терпимим, бути може занадто терпимою людиною». Але є чи в кого-небудь із російських письменників, крім Щедріна, більше пряме й різке викриття російського інтелігента вісімдесятих років, чим висловлене в декількох рядках чеховського листа, що бичує «сволочний дух, що живе в крейдою измошенничавшемся душевно російському інтелігенті»?! Як нехтував Чехов тих літераторів, які «бездарні й сунулися в літературу тільки тому, що література являє собою широке поприще для підлабузництва, легкого заробітку й ліні»!

Горький помітив у відношенні Чехова до людей «почуття якоїсь безнадійності, близьке до холодного, тихому отчаянью». Навіть Соммерсет Моэм угадав у творах Чехова «безперестанне болісне роздратування», що викликали в ньому жорстока дійсність і самовдоволення людей, що досягли благополуччя. У той же час Чехов не терпів дешевого лібералізму, пафосу, гарних слів, ювілейного марнослів'я

Відомо його надзвичайно різкий лист Лаврову, де людина, що не має принципів, поставлений поряд із пройдисвітом. Відомо його Зауваження, що ставиться до багатого москвича, що «витрачає сотні й тисячі на те, щоб з менших братій створити побільше повій, рабів, сифілітиків, алкоголіків,- нехай же дає він хоча гривенники для лікування й облегчепия нестерпних страждань цієї обібраної й розбещеної їм братії».

чиМіг так говорити «м'який, терпимий, може бути занадто терпима людина»? Скільки справедливого й щирого обурення в цих словах Чехова! Зрозуміло, варто згадати й розрив його з «Новим часом» в 1891 році, із Сувориним, якому він не міг простити цькування Дрейфуса «Новим часом». А його відмова від звання академіка після того, як, на догоду паную, скасували обрання Горького в Академію...

В оповіданні «Будинок з мезоніном» Чехов говорив прямо й різко про самовтішливі дрібні справи ліберальних дівиць і їхній турботі про «святого нашого страждальця народі». Але заспокоїтися на запереченні «дрібних справ» Чехов не міг, всіма знаннями, досвідом він прагнув допомагати народу, скромно, самовіддано, непомітно для інших він лікував хворих, їздив на холеру й голод, бачив і описав сахалінську каторгу. Навіть закоренілі злочинці, убивці ставилися довірливо до Антона Павловичеві, називали його «щиросердечною людиною», про Це свідчить А. С. Фельдман, що зустрічався з ним на Сахаліні. Зрозуміло, йому було нестерпно важко бути присутнім при тілесних покараннях, це коштувало йому болісної напруги волі. Але він, видимо, міркував так: раз подібне звіряче покарання існує, то відвертатися від цього факту не можна, кожна чесна людина повинен нести на собі відповідальність за існування сахалінського пекла. Як письменник, як людина він вважав своїм обов'язком побачити ці жахи, щоб потім тим сильніше виразити протест проти каторжного режиму

Если домашнее задание на тему: » Літературні видання творів Чехова оказалось вам полезным, то мы будем вам признательны, если вы разместите ссылку на эту сообщение у себя на страничке в вашей социальной сети.