Мельничук – Мова й мислення


А. С. Мельничук МОВА Й МИСЛЕННЯ (Лінгвістичний енциклопедичний словник. - М., 1990. - С.

606-607) Мова й мислення - два нерозривно зв'язаних види суспільної діяльності, що відрізняються друг від друга по своїй сутності й специфічних ознаках. "Мислення - вища форма активного відбиття об'єктивної реальності, цілеспрямоване, опосередковане й узагальнене пізнання істотних зв'язків і відносин предметів і явищ. Воно здійснюється в різних формах і структурах (поняттях, категоріях, теоріях), у яких закріплений і узагальнений пізнавальний і соціально-історичний досвід людства" ("Філософський енциклопедичний словник", 1983). Процеси мислення проявляються в трьох основних видах, що виступають у складній взаємодії, - практично-діючому, наочно-образному й словесно-логічному. "Знаряддям мислення є мова, а також ін.

системи знаків (як абстрактних, наприклад, математичних, так і конкретно-образних, наприклад, мова мистецтва)" (там же). Мова - це знакова (у своїй вихідній формі звукова) діяльність, що забезпечує матеріальне оформлення думок і обмін інформацією між членами суспільства. Мислення, за винятком його практично-діючого виду, має психічну, ідеальну природу, тим часом як мова - це явище по своїй первинній природі фізичне, матеріальне.

З'ясування ступеня й конкретного характеру зв'язку між Я. і м. становить одну із центральних проблем теоретичного мовознавства й філософії мови із самого початку їхнього розвитку.

У рішенні цієї проблеми виявляються глибокі розбіжності - від прямого ототожнення Я. і м. (Ф. е. Д. Шлейермахер, И.

Г. Гаман) або їхнього надмірного зближення з перебільшенням ролі мови (В. фон Гумбольдт, Л. Леви-Брюль, біхевіоризм, неогумбольдтианство, неопозитивізм) до заперечення безпосереднього зв'язка між ними (Ф.

е. Бенеке) або, чаші, ігнорування мислення в методиці лінгвістичного дослідження (лінгвістичний формалізм, дескриптивизм). Диалектич. матеріалізм розглядає взаимоотношение Я. і м. як діалектична єдність.

Мова є безпосередньою матеріальною опорою мислення тільки в його словесно-логічному виді. Як процес спілкування між членами суспільства язикова діяльність лише в незначній частині випадків (наприклад, при мисленні вголос розраховуючи на сприйняття слухачів) збігається із процесом мислення, звичайно ж, коли мова виступає саме як "безпосередня дійсність думки" (К. Маркс), виражається, як правило, уже сформована думка (у т.ч.

і як результат практично-діючого або наочно-образного мислення). Словесно-логічний вид мислення забезпечується двома специфічними особливостями мови: природно не мотивованим, умовним характером історично сталого зв'язку слів як знакових одиниць із позначуваними сутностями й членуванням мовного потоку на відносно обмежені по обсязі, формально розмежовані й внутрішньо організовані відрізки - речення. Слова, на відміну від наочних психічних образів предметів і явищ, не виявляють, за винятком звукоподражаний, ніяких подібностей із природними, почуттєво сприйманими особливостями позначуваних об'єктів, що дозволяє створювати на основі слів і асоціювати з ними не тільки узагальнені подання про предмети, але й поняття будь-якого ступеня узагальненості й абстрактності.

Речення, що історично сходять до елементарних висловлень, обумовили виділення в потоці мислення окремих щодо відмежованих друг від друга одиниць, умовно подводимих у логіку й психології під різні види суджень і умовиводів. Однак прямої відповідності між одиницями мислення й співвідносними з ними одиницями мови немає: у тому самому мові одна думка або її компоненти - поняття й подання - можуть бути оформлені різними реченнями, словами або словосполученнями, а ті самі слова можуть бути використані для оформлення різних понять і подань. Крім того, службові, вказівні й т.п.

слова взагалі не можуть позначати понять або подань, а, наприклад, спонукальні, питальні, і подібні речення розраховані тільки на вираження волевиявлень і суб'єктивного відношення мовців до к.-л.

фактів. Багатовіковий процес оформлення й вираження думок за допомогою мови обумовив розвиток у граматичному ладі мов ряду формальних категорій, частково співвідносних з деякими загальними категоріями мислення, наприклад, підмет, присудок, доповнення й визначення приблизно відповідають значеннєвим категоріям суб'єкта, предиката (у різних їх пониманиях), об'єкта й атрибута; формальні категорії ім'я іменника, дієслова, прикметника, числівника й граматичні категорії числа приблизно відповідають значеннєвим категоріям предмета або явища, процесу (у т.

ч. дії або стани), якості й кількості; формальні категорії сполучників, прийменників, відмінків і граматичних часів приблизно відповідають значеннєвим категоріям зв'язку, відносини, часу й т.д. Категорії, що мають свою підставу в тих самих властивостях дійсності, формувалися в мисленні й мові неоднаково: загальні категорії мислення - прямий результат розвитку самого мислення, а формальні категорії мови - результат не контрольованого мисленням тривалого процесу стихійного узагальнення язикових форм, що використовувалися для утворення й вираження думок.

Разом з тим у граматичному ладі мов розвиваються обов'язкові для певних частин мови й конструкцій речення формальні категорії, що не мають ніякої відповідності категоріям мислення або відповідні к.-л. факультативним його категоріям. Напр.

, категорії граматичного роду, визначеності/невизначеності, виду дієслова виникають у результаті обумовленого системним характером мови поширення на всі слова певної частини мови формальних ознак, властивих в історії мови лише окремим словам і не завжди актуальних для мислення. Інші категорії, як, напр., категорія модальності, відбивають суб'єктивне відношення мовця до змісту висловлення, треті, як, напр., категорія особи, позначають типові умови усного язикового спілкування й характеризують мову не з боку його розумової, а з боку комунікативної функції, Граматична семантика таких категорій (роду, виду й т.

п.) мовцями не усвідомлюється й у конкретний зміст думки практично не включається. Якщо між семантикою граматичної категорії й потребуючого вираження конкретним змістом оформлюваної думки виникає протиріччя (напр., при невідповідності граматичного підмета суб'єктові думки), у мові вишукуються інші засоби для адекватної передачі відповідного компонента змісту (напр., інтонація).

Тому властиві різним мовам семантичні особливості граматичних категорій ніколи не вносять істотних межъязикових розходжень у зміст оформлюваних при їхній допомозі думок про тих самих об'єктивні сутності. У ході ист. розвитку мови й мислення характер їхньої взаємодії не залишався незмінним.

На початкових етапах розвитку суспільства мова, що розвивалася в першу чергу як засіб спілкування, разом з тим включався в процеси мислення, доповнюючи два первісних його види - практично-діючим і образний^-образний-наочно-образний - новим, якісно вищим видом словесно-логічного мислення й тим самим активно стимулюючи розвиток мислення взагалі. Розвиток писемності підсилило вплив мови на мислення й на саму інтенсивність язикового спілкування, значно збільшило можливості мови як засобу оформлення думки. У цілому ж у міру історичного розвитку мислення у всіх його видах поступово підсилюється його вплив на мову, що позначається головним чином у розширенні значень слів, у кількостей, росту лексичного й фразеологічного складу мови, що відбиває збагачення понятійного апарата мислення, і в уточненні й диференціації синтаксичних засобів вираження значеннєвих відносин. Література Маркс ДО, і енгельс Ф., Німецька ідеологія, Соч., 2 изд.

, т. 3. Виготський Л. С.

, Мислення й мовлення, у нього кн.: Вибрані психологічні дослідження, М., 1956.

Мислення й мова, М., 1957. Колшанский Г. В., Логіка й структура мови.

М., 1965. Мова й мислення, М., 1967; Загальне мовознавство, т. 1. Форми існування, функції, історія мови. М.

, 1970. Серебренников Б. А., Розвиток людського мислення й структури мови, у кн.: Ленінізм і теоретичні проблеми мовознавства, М., 1970. Панфілов В.

3., Взаимоотношение мови й мислення, М.. 1971. Кацнельсон С. Д.

, Типологія мови й мовне мислення, Л., 1972. Потебня А.

А., Думка й мова, у нього кн.: Естетика й поетика, М., 1976.

Лурия А. Р., Мова й свідомість, М., 1979. Березин Ф. М.

, Головін Б. Н., Загальне мовознавство. М., 1979. Carroll J. B.

Language and thought, Englewood Cliffs (N. Y.), [1964]. Kainz F.

Über die Sprachverführung des Denkens, B., [1972].

Если домашнее задание на тему: » Мельничук – Мова й мислення оказалось вам полезным, то мы будем вам признательны, если вы разместите ссылку на эту сообщение у себя на страничке в вашей социальной сети.