Назвіть вічні образи у світовій літературі (на прикладі вивчених творів)

Вічні образи — літературні персонажі, які отримали багатократне втілення у мистецтві різних країн, різних епох і стали «знаками» культури: Преметей, Дон Жуан, Гамлет, Дон Кіхот, Фауст та ін. Традиційно вічними образами вважають міфологічних, біблійних, а також легендарних персонажів (Наполеон, Жанна д’Арк), якщо ці образи використовувалися у літературних творах. Нерідко до «вічних образів» зараховують й тих персонажів, чиї імена перетворилися на узагальнюючі назви певних явищ, людських типів: Плюшкин, Манілов, Каїн.

Дон Кіхот — один із найвідоміших «вічних образів». Він має довгу історію тлумачення та переосмислення.

Безглуздими й кумедними виглядають «подвиги» Дон Кіхота, який бачить світ таким, яким його змальовували у лицарських романах. Корчма здається йому замком, вітряки — велетнями, а отара овець — ворожим військом. Від героїв лицарських романів Дон Кіхота відрізняє не лише його комічний вигляд. Герой Сервантеса добре усвідомлює, що живе у «залізну, підлу добу» і свій моральний обов’язок він бачить у тому, щоб повернути світові втрачену справедливість. Усі свої сили він ладен віддати людям, які, як йому здається, потребують його безкорисливої допомоги. І серед видатних героїв доби Відродження Дон Кіхота вирізняє саме ця здатність до дії, ентузіазм, з яким він обстоює справедливість, хоча й зусилля його часто бувають марними.

Сервантес був великим гуманістом, йому близькі високі ідеали Ренесансу, але він жив і творив у той час, коли ілюзії щодо відродження «золотої доби» танули. В Іспанії цей процес відбувався, можливо, най-болісніше. Тому роман про Дон Кіхота — це і своєрідна переоцінка ренесансних цінностей, які не витримали перевірки часом. Благородним мрійникам не вдалося перетворити світ. Проза життя взяла гору над красивими ідеалами. В Англії Вільям Шекспір показав це як трагедію, в Іспанії Сервантес зобразив це в смішному й сумному водночас романі «Дон Кіхот». Сервантес не сміється над бажанням свого героя діяти, він тільки показує, що відірваність від життя може звести нанівець усі зусилля «ідеаліста й ентузіаста». У кінці роману перемагає здоровий глузд: Дон Кіхот відмовляється від лицарських романів та своїх витівок. Але у пам’яті читачів назавжди залишається герой, який намагається «усім робити добро і нікому не чинити зла».

Образ Дон Кіхота дуже рано відокремився від літературного твору і почав самостійне життя у творах інших авторів. Це розпочалося ще в ХVІІ ст. Іспанські письменники Лопе де Вега, Кальдерон, Гонгора створюють свої п’єси, використовуючи багатозначний образ Дон Кіхота для роздумів над долею сучасної їм Іспанії.

Про «Дон Кіхота» писали Гете і Шиллер, а німецькі романтики першими визначили його як твір глибокого і всеосяжного філософського сприйняття світу.

М. Гоголь, працюючи над «Мертвими душами», орієнтувався на цей роман. Ф. Достоєвський називав його книгою, що «...дається людству по одній у кілька сотень років».

Висновок. Вічні образи в літературі є втіленням одвічних сподівань та прагнень людства. Вони допомагають зрозуміти нашу причетність до минулого й майбутнього, усвідомити ті моральні цінності, які залишили нам у спадок колишні покоління.

Опорні поняття: лицарські романи, моральний обов’язок, гуманіст, Ренесанс, ідеали.

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Очерки и сочинения по русской и мировой литературе