Переказ «Весняний острів» — (Астафьев)

Пароплав минув Осиновский поріг, і відразу Єнісей зробився ширше, раздольней, а висота берегів пішла на спад. Ніж ширше ставав Єнісей, тим положе робилися береги, ущухав плин, ріка втихомирювалася, котила води без шуму й суєти

Я один стояв на носі пароплава й, щасливо заспокоєний, дивився на рідну ріку, вдихав прохолодь білої, тихої ночі. Ніс пароплава час від часу так глибоко заривався у воду, що бризи долітали до мене. Я злизував з губ краплі й лаяв себе за те, що так довго не був на своїй батьківщині, метушився, працював, хворів і їздив по чужих краях. Навіщо?

Пароплав ішов по Єнісею, розрізаючи, як холодець, ріку, світлу ніч і тишу її.

Усе на пароплаві спали. Не спав лише сам пароплав, кермовий не спав, і я не спав

Я чекав сонце. Воно з годину назад покотило в ліс і зависло у вершинах його. Туман піднявся над рекою, виступив по балках і розпадкам, окурив берега. Він був недовговічний і полохливий, цей літній туман, і пароплаву йти не заважав. От-от після короткої дрімоти відштовхнеться сонце від гострих вершин лісу, зійде над синіми хребтами й злякає тумани. Вони потягнуться під зріз тінистих берегів, заповзуть у гущавину лісу й там упадуть росою на трави й листи, на піски й прибережний камешник. І скінчиться так і не ніч, що почалася. Ранок^-те я й побачив спереду острів. У середині його навалом грудились скелі, меж скель темніли кедрачи, місцями вигорілі, а понизу острови кипів вершинами ліс

Берега яскраві, у соковитій зелені - так буває тут наприкінці весни й на початку літа, коли бушує всюди різнотрав'я, палахкочуть незбагненно яскраві квіти Сибіру. У середині літа, до косовиці, квіти обсипають і листи на деревах блякнуть

Але на поділі острова живаючи стрічка зелені! Це тільки що що розпустився гусятник і низенький хвощ. За ними синя смуга, окроплена рожевими й вогненними бризами. Цвітуть дзвіночки, жаркі, кукушкини слезки, дикий мак. Скрізь по Сибіру вони перецвіли й насіння упустили, а отут...

- Весна на острові! Весна!..

Я побіг на корму пароплава, я квапився. Острів усе віддалявся, віддалявся, а мені хотілося надивитися на ненавмисно зустрінуту весну!

Острів зарябів пташиним косяком, затремтів у сонячному відблиску, звалився на ребро й затонув удалині. Я довго стояв на палубі й відшукував очами такий же острів. Зустрічалося багато островів, самотніх і ланцюгом, але весняного більше не попадалося. Той острів залишався довго під водою, і коли обсохнули його берега, - усюди вже було літо й усе перецвіло, а він не міг без весни - і забушував, зацвів яскравою веселкою серед ріки, і ніщо не могло стримати торжества природи. Вона радувалася, буйствувала, не дотримуючи ніяких строків

Згадуючи про весняний острів, я думаю й про нас, людях. Адже до кожної людини пізно або рано приходить своя весна. У якому вигляді, у якому кольорі - не важливо. Головне, що вона приходить

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Очерки и сочинения по русской и мировой литературе