Початок творчості Жуковського — художній аналіз. Жуковський Василь Андрійович

1802 рік відкриває початок творчого шляху Жуковського. Цього року з'являється в кращому тодішньому журналі - «Віснику Європи» Н. М. Карамзина - його переклад з англійського поета Томаса Гріючи («Сільський цвинтар»), що приніс йому всеросійську популярність, що ще більше усталила знаменита елегія «Вечір». Усім відразу стало ясно, що на Русі народилося нове могутнє дарування

Вірш розгортався як єдина мелодійна тема, відповідно потоку переживань, що нахлинули на автора. Природа й спогади офарбилися живим емоційним тоном. Поетичне натхнення природно народжувалося із вражень природи, відчува_ безпосередньо й пережитої

Щоб зрозуміти відкриття Жуковського, спробуємо зіставити «Вечір» з віршем Державіна «Соловей». (Даний матеріал допоможе грамотно написати й по темі Початок творчості Жуковського. Короткий зміст не дає зрозуміти весь зміст добутку, тому цей матеріал буде корисний для глибокого осмислення творчості письменників і поетів, а так само їхніх романів, повістей, розповідей, п'єс, віршів) У відомому добутку маститого поета XVIII століття є вірші:

На пагорбі, серед зеленого гаю, При блиску світлого струмка, Під дахом тихої травневої нощи, Удалині я чую солов'я

Поет малює об'єктивну картину, даючи загальну експозицію, точно визначаючи своє місце в просторі й у часі. Просторовий план - пагорб, гай, струмок. Тимчасовий - пізня весна, ніч. Епітети в Державіна предметни, об'єктивне: «зелена» - позначення кольору листя, «травнева» - пори року, «тиха» - нічного безвітряного спокою. Більшість епітетів носять об'єктивний характер («світлий струмок» - теж предметна ознака, зрівняй: «світлий смуток»), указуючи на властивості, якості, ознаки, властивим природним явищам. Перед нами начебто цілком реальна картина. Однак це не зовсім так. Картина, на-на-мальована Державіним, взагалі реальна, але для того моменту, що поет описує, вона зовсім не реальна. Поет чує спів солов'я вночі. Чи може він уночі бачити, що гай зелена? Звичайно, немає! Уночі дерева темні, чорні, але зовсім не зелені. Чому ж Державін написав «зелений гай»? Так тому, що він точно знає, що навесні, у травні, дерева покриті зеленим листям. Отже, епітет «зелена» зв'язаний не з безпосереднім спогляданням і сиюминутним переживанням, а з логічним, розумовим знанням. Логіка поетичного мислення вступила в протиріччя з почуттєвим сприйняттям. Це свідчить про раціоналізм думки поета, про «загальний», а не індивідуальному характері цієї поетичної замальовки. А от перші вірші з «Вечора» Жуковського:

Струмок, виющийся по світлому піску,

Як тиха твоя гармонія приємна!

З яким блискотінням котишся ти в ріку!

Жодного предметного епітета! І разом з тим як точно передане особисте, суб'єктивне сприйняття! Яка тісна єдність між картиною природи і її переживанням! Жуковський пише про струмок, але одночасно передає й настрій, яким охоплена його душа: це вона й «світла», і «тиха», і наповнена «гармонією» і «блискотінням». Зовнішній мир став не чимсь стороннім душі поета, не у своєму «загальному» значенні, але побаченою людиною в момент духовного злиття із природою, у момент пробудження поетичного натхнення. Образи природи служать поетові для того, щоб передати власний настрій «тихої гармонії», світлої радості, творчого захвату. Жуковський рішуче пориває з раціоналізмом поетичного мислення, знаходячи способи безпосередньої передачі плинності переживань, розширюючи виразні можливості ліричної мови. Після Жуковського вже не можна було дивитися на життя як на щось віддалене від людської особистості, далеке й нею не освоєне. Душу поета вмістила в себе зовнішній мир. Чутлива й романтично піднесена душа й стала предметом поезії Жуковського. І коли Жуковський пише:

Як злитий із прохладою рослин фіміам!

Як солодко в тиші в брега струменів плесканье!

Як тихо веянье зефіру по водах

И гнучкої верби трепетанье! -

Те це не тільки емоційне сприйняття й переживання природи. У таких віршах відчувається й умиротворення його душі, і насолода гармонії, і молитовний настрій, що народжує високі мрії. Отут почуття заговорило легко й вільно.

Жуковський відкрив принципи відтворення внутрішнього життя через зовнішні образи й розробив їх. Він розбудив сховані в слові емоційно-значеннєві відтінки й так організував поетичну мову, що від початку до кінця вірш звучить непереривчастою піснею, підтримуваної загальними мотивами, що скріплюється повторами, асоціаціями, питальними й окличними інтонаціями. Жуковський заражає своїм відношенням до миру, сугубо особистим його переживанням. Від споглядання гармонійної природи він невимушено переходить до теми натхнення (гармонія душі), до настроїв смутку й замисленості, викликаним спогадом про збіглих друзів, про вільний політ духу, про марність земних благ перед особою вічності, про радості й. сумах душі. Мрячний вечір «на лоні дрімаючої природи» народжує думка про швидкоплинність людського життя й неминучої смерті. Юний мрійник немов оглянув свою долю й вставив неї в панораму загального буття

Новаторська поезія Жуковського відразу ж придбала величезну популярність. Карамзин запропонував йому редагувати «Вісник Європи», і Жуковський з головою пішов у журналістику. Молоді поети охоче переймали манеру Жуковського. Л коли в 1808 році з'явилася перша балада - «Людмила», першість Жуковського в поезії ще більше усталилося

У ту пору поет жив у Москві. Як домашній учитель своїх племінниць Марії Андріївни й Олександри Андріївни Протасових він із захопленням віддавався заняттям. Педагогічні похилості його виявилися рано й згодом йому дуже придалися. У будинку сестри поета Е. А. Протасовой відбулося, однак, фатальна подія, що офарбила сумом все подальше життя Жуковського. Він полюбив старшу дочку Е. А. Протасовой, свою племінницю Машу, і вона відповідала йому взаємністю. Але шлюбу, про яке довгі роки клопотав Жуковський, рішуче стала проти його сестра, посилаючись на релігійні причини. Ні Жуковський, ні Маша не були створені для «таємницею», «незаконної» любові. Багаторічні щиросердечні роздирання окончились тим, що Жуковський не зміг з'єднатися з Машею, а вона, вийшовши за - . чоловік за доктора Мойера, рано померла від пологів. Аж до 1823 року в лірику Жуковського панувала тема нерозділеної, але глибокої любові. Багато балад («Алина й Альсим», «еолова арфа») зберігають сліди неостиглого почуття

Лірика Жуковського цього років здебільшого сумна й смутна: її мотив - неминуча розлука закоханих. Однак у віршах немає ремства на долю, а лише тиха покірність своєї долі так очікування загробної зустрічі. У Жуковського немає й палкого, яскравого вираження страстей. Він винятково цнотливий, виконаний серцевого трепету й стриманого, неослабного томління. У баладах причини любовної драми називаються отчетливее - батьківська воля, соціальні й майнові розходження. Але закохані упокорюються з нещастям і не вживають ніяких спроб стати проти долі. Тут проявляється, на думку Жуковського, влада вищих сил, на які людина не вправі нарікати. Його доля - гідно й мужньо прийняти випробування, що випали. Земне життя людини, по думці Жуковського, - перевірка стражданням і приуготовление кзагробной.

Однак смуток і сум здобувають у лірику поета не тільки релігійний зміст. За ними відчувається глибока незадоволеність сучасної поетові дійсністю, де валять надії й царює нагая користь, де в пошані чини й гроші, де людське часто принижене й потоптане. Жуковський уболіває про недосконалість миру, але його ніколи не залишає думка про те, що щастя можливо за земними межами. Тому переважний тон лірики Жуковського - елегійні-елегійну-елегійне-елегійна-елегійний-прояснено^-елегійниАИ, раздумчиво-тужного, позбавленого трагічного звучання. Для поета не вмирають ні дружба, ні любов, ні високі ідеали

Якщо по віршах Жуковського спробувати створити життєвий образ їхнього автора, то неважко уявити собі зануреного в міркування, вічно засмученого й тужної людини, пригнобленого швидким розставанням із земними радостями

Насправді ж людський вигляд Жуковського трохи інший. Це був надзвичайно утворений, що стояв на висотах сучасної йому культури людин, для якого, здавалося, не існувало труднощів у засвоєнні найбагатшої спадщини древньої й нової літератури Заходу й Сходу. Пізнання поета досить великі й в інших областях. При цьому Жуковському була властива виняткова працьовитість, завзятість, воля, дивна міцність духу й твердість характеру. М'якість і меланхолійна поетичність його натури сполучалися з міцними моральними принципами, якими він не поступався в самих складних життєвих ситуаціях. У приватному житті він приємний і доброзичливий співрозмовник, щирий друг багатьох літераторів, чуйний на чуже горе людин, жартівник і потішник, не раз смешивший друзів дотепними віршами. Коли розгорнулася полеміка про мову художньої літератури між «Арзамасом» і «Бесідою», Жуковський як беззмінний секретар «Арзамаса» потішав всіх членів цього літературного суспільства своїми «протоколами» і мовами, висміював пристрасть «шишковистов» до старим, віджилим уже форм мови й церковнослов'янській мові, що теж вийшов з мовного побуту. Його тягло до людей, і на «суботи» Жуковського збиралося велике коло знайомих. Поет активно й діяльно брав участь у літературних суперечках. Він не залишився осторонь і від загальнонаціонального підйому в 1812 році, вступивши в московське ополчення. Його патріотичні почуття з великою силою виражені їм у декількох віршах, наприклад у знаменитому «Співаку в стані російських воїнів», де співак, подібно древньому Бояну, співає славу воїнам. Піднесена й чутлива душа «співака» звернена до предків і кгероям-современникам.

Жуковський прагнув жити так, щоб між його вчинками й тими ідеями й почуттями, які він сповідав і якими просочена його поезія, не було розбіжності. Гуманність стала визначальною рисою суспільного й побутового поводження Жуковського. Згодом він не один раз заступався за Пушкіна й захищав його від царського гніву. Його хвилювала доля Т. Шевченко, А. Герцена й інших. Ніхто так искренно не радувався добрій справі, як Жуковський. Коли вдалося, нарешті, викупити із кріпосної залежності Т. Шевченко, радості Жуковського, здавалося, не було межі. І незважаючи на свою строгу прихильність законності, Жуковський гострим оком мудрої людини точно помічала пориви неприборканої сваволі. Він не тільки намагався зм'якшити доля декабристів, доводив юридичну необґрунтованість вироку Н. И. Тургенєву, але й розумів, що деспотизм, самовладдя руйнують особистість. І не одних лише кріпаків, позбавлених волі, а й самих царів

Більш того, «тихий» і незлобивий Жуковський міг, якщо совість його була уражена, бути прямодушно-непримиренним. «Коли ж будуть у нас законодавці, - писав він імператриці, - коли ж ми будемо з повагою розглядати те, що становить щирі потреби народу, - закони, освіта, вдачі?»

Після загибелі Пушкіна, скорботним болем отозвавшейся в серце Жуковського, він накидав повне гніву й гіркоти лист шефові жандармів Бенкендорфу, у якому виставляв назовні капосне й дріб'язкове тиранство, що отруїло останні роки Пушкіна й прямо приведшее до трагедії. По думці Жуковського, Пушкіна позбавили повітря, йому не давали дихати, жити, трудитися

По збігу обставин він добре знав побут царської родини: в 1817 році, у тім самому, коли Маша Протасова стала Марією Андріївною Мойер, Жуковський був запрошений учителем російської мови принцеси Шарлотти - майбутньої імператриці Олександри Федорівни (з 1815 року він уже займав придворну посаду читця при вдові Павла I Марії Федорівні). Із цього часу й аж до 1841 року Жуковський служив при дворі й перебував у роз'їздах по Росії й закордону те в якості супровідному Олександрові Федорівну, те як вихователь спадкоємця престолу (цю посаду йому запропонували пізніше, в 1826 році).

Друзі - Пушкін, В'яземський і інші - випробовують тривогу: чи зуміє поет залишитися незалежним, чи не ушкодить служба при дворі його таланту. А Жуковський наприкінці 1810 - початку 1820-х років - у розквіті поетичного дарування. Їм уже написані самі великі ліричні добутки, створені чудові балади, здебільшого перекладні

Він познайомив Росію з європейськими народними переказами, увів у загальнонаціональну художню свідомість безліч невідомих російським читачам добутків. Вся ця більша культурна робота була життєво необхідна: Жуковський розширював художній і ідеологічний кругозір російського суспільства. Перекладаючи й переводячи іноземних авторів, поет вносив у їхні добутки власні романтичні ідеї, властиву йому філософію. Він привласнював російській літературі ще не обжитий нею художній мир

Джерела:
Жуковський В. А. еолова арфа: Вірші/Составл., предисл., примеч. і словник В. Коровина; Рис. М. Волхонской. - М.: Дет. літ., 1980. - 254 з.

Анотація: У книгу включені вибрані ліричні вірші, балади й повість у віршах чудового поета й перекладача XIX в. Василя Андрійовича Жуковського.

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Очерки и сочинения по русской и мировой литературе