Повести з “Gesta Romanorum” у карпато-русской обробці


РИМСЬКІ ДІЯННЯ - переказний збірник новел XVII в., що сходить через польське посередництво до латинського збірника XIII в. “Gesta Romanorum”, укладач якого точно не встановлений. Первісне ядро латинського збірника становили сюжети, запозичені в позднеримских письменників і пов'язані з ім'ям того або іншого реально існуючого правителя, чим і пояснюється назва збірника. Поступово розростаючись, збірник уже в XV в. включав 181 новелу. У такому обсязі він багаторазово друкувався в XV-XVII вв. у різних країнах Європи. Зведений же текст, опублікований в 1872 р. по різних виданнях і рукописам німецьким дослідником Остерлеем, включає 283 історії

Польський збірник “Historye Rzymskie” являв собою вибірку з латинського оригіналу, він включав тільки 40 оповідань і був майже повністю переведений на російську мову. Оскільки російський переклад буяє транслитерациями польських слів (полонизмами), що залишилися, по суті справи, непереведеними, можна припустити, що він був виконаний у південно-західній Русі, де польські слова широко проникали в розмовну мову. Літературна доля Р.Д. на російському ґрунту ще не вивчений досить, не ясні взаємини різних видів його. Є підстави думати, що це не єдиний переклад Р. Д. з польської мови на східнослов'янські мови (див. про це: Соколова Л. В. До питання про переклади на російську мову збірника “Римські діяння” // ТОДРЛ.- 1981.-Т. 36.-З. 266-273).

Вхідні в Р.Д. статті різні по жанрі: це й новели, і житія святих з динамічним сюжетом, і позднегречес-кий пригодницький роман про Аполлонии Тирском.

Головною особливістю збірника є його підкреслений дидактизм. Але повчальність сполучається в ньому із цікавістю сюжету, чим, імовірно, і пояснюється більша популярність Р.Д. Ядро збірника становлять новели, що як би ілюструють той або інший дидак тический тезу, винесена в заголовок. Так, в одній з них, озаглавленої: “Приклад (приклад.-Л. С.), що нагадує, щоб ми обітниці іншим виконували”, розповідається про те, як два розбійники, поклявшиеся один одному у вірності, стримали свою клятву навіть під погрозою смерті. За це один з них, що попався на злочині, був прощений королем і обоє прийняті їм на службу

Дві новели нагадують про такому обов'язковий, але проте рідкій людській якості, як подяка за вчинене добро. Не випадково в обох новелах приклад подяки подають людям звірі. Сюжет однієї з них (“Приклад, щоб ми памятовали добра-дійства, нам учинені”) такий: лицар, що прогневали короля, був кинутий у рів на поживу голодному леву. Однак лев не тільки не торкнув лицаря, але “почав, біля його ходячи, радоватися”. Після того як лицар пробув у рові з голодним левом сім днів, здивований король попросив лицаря назвати причину такого дивного поводження звіра. Лицар розповів йому, як один раз, зустрівши цього лева в лісі, що припадав на лапу і явно просили в людини допомоги, він зійшов з коня, вийняв з його лапи терн і обробив рану. Король, розчулений подякою лева, відпустив лицаря на волю

З ім'ям римського імператора Иовиана, названого в російському перекладі Евинианом, зв'язується в Р. Д. розповсюджений у середньовічній літературі сюжет про возгордившемся й за це покараному царі. Возгордившийся цар, що здумав викупатися в ріці, залишився без одягу й наближених, тому що його вигляд, що прийняв, ангел, посланий Богом, облачився в його одяг і виїхав з його свитою. Евиниан, питавшийся доводити, що саме він щирий цар, одержував у відповідь презирливі глузування й навіть покарання. Лише після того, як цар покаявся в гордині, у ньому знову всі визнали царя, незважаючи на лахміття, у які він був одягнений

Кілька новел Р.Д. викривають підступництво жінок, повчають остерігатися їх, не довіряти їм своїх таємниць. Одна з них (“Приклад, яко не імами верити дружинам, нижче таємниці їм объявляти”) ілюструє “жіночу злість” наступним казковим сюжетом. лицареві, Що Прогневали короля, наказано було, щоб спокутувати, з'явитися в палац “і ездно, і пешо” і привести із собою вірного приятеля, “невірного ворога” і “кротофильника” (потішника, утешника). Лицар пішов у замок, взявши із собою по праву руку пса, по ліву руку дружину й тримаючи в руках дитини. Коли наблизилися до замка, лицар поклав праву ногу на пса свого й так прибув: “і ездно, і пешо”. Коли король запитав у лицаря, де його приятель, лицар ударив мечем свого пса. Той, рятуючись від болю, утік, але відразу повернувся по заклику хазяїна, тим самим довівши, що він і є вірний його приятель. Своїм потішником лицар назвав маленького сина. Коли ж король запитав про ворога, лицар ударив по губах дружину й сказав їй: “Що так паскудно дивишся на короля, пана мого?” У відповідь дружина вибухнула потоком лайки й обвинуватила чоловіка в убивстві пілігрима, що ночував у них у будинку. Виявилося, що лицар, готуючись виконати наказ короля, сказав дружині, що він убив пілігрима, щоб взяти його гроші, і показав їй місце, де поховав убитого замість пілігрима тельця. Король, бачачи мудрість лицаря, простив його й з тих пор ставився до нього з повагою й любов'ю

Майже всі новели Р.Д. постачені “викладами”, тобто тлумаченнями, у яких самі по собі повчальні сюжети одержують ще один, таємний, алегорично-християнський зміст, морально-християнську дидактику. Ці тлумачення дуже показові для середньовічного світогляду, схильного до символічного й алегоричного сприйняття, у всьому искавшего другий, таємний зміст. Залишається неясним, були ці тлумачення споконвічно в Р.Д. або вони привнесені в збірник пізніше. У всякому разі, у найстаршому латинському рукописі Р.Д. на відміну від стародрукованих видань, християнсько-алегоричні тлумачення відсутні, а заголовка новел не носять дидактичного характеру. Про те, що дидактичні назви але велл не були споконвічними, свідчить якоюсь мірою й те, що деякі з назв явно не співвідносяться зі змістом новели, а іноді навіть суперечать йому. Так, новела,озаглавлена “Приклад, що правду личить исповедати навіть до смерті”, ілюструє саме зворотне: іноді варто помовчати. Тут розповідається про три півнів, два з яких “викликали” про невірність господарки чоловікові, що виїхав, а третій, бачачи їхню смертну долю, що осягла, розсудливо проспівав: “Чуй, виждь, а мовчи, буде хочеш живий бити в спокою”,- і залишився живий

Р.Д. були дуже популярним збірником у середньовічній Європі. Проповідники брали з нього матеріал для своїх проповідей, письменники (Бокаччо, Чосер, Шекспір, Шиллер і ін.)- сюжети для своїх добутків

Л. В. Соколова

Если домашнее задание на тему: » Повести з “Gesta Romanorum” у карпато-русской обробці оказалось вам полезным, то мы будем вам признательны, если вы разместите ссылку на эту сообщение у себя на страничке в вашей социальной сети.