Прадід Петро Семенович Країв говорив: “Війна

Нагорода знайшла свого героя

 Ідучи на смертний бій за нашу справу.

  На край рідної ти, воїн, подивися!

 Борися так рішуче й сміло,

  Як билися в Латошинке сорок три.

 З пісні

 

 У нашій родині не люблять згадувати військові роки. Прадід Петро Семенович Країв говорив: “Війна відбирає в людини все, що йому дорого, потім загрожує й самого життя. Вона оточує людину мертвим простором, і нічого ні, крім землі, що здригається від вибухів, свисту, гуркоту, виття, вереску смертоносного заліза”. Але він часто згадував свого друга, що загинув під час жорстокого бою на волзькому березі. Бої йшли під Сталінградом, біля селища Латошинка. Там перебувала залізнична паромьая переправа через Волгу.

 Обом друзям, моєму прадідові й Дронову Василю Петровичу, прийшли повістки з військкомату одночасно. Збори були недовгими, із собою взяли теплі речі й тільки саме необхідне. Обоє напросилися в один полк. Зараховані піхотинцями, і в складі НСкой частини відправлені на Сталінградський фронт.

 До серпня 1942 року Сталінград із трьох сторін був оточений німецькофашистськими військами. Гітлерівці захопили багато важливих пунктів міста, безупинно бомбили його, засипали листівками, у яких запевняли населення, що опір даремно, що краще здатися, що дні міста полічені.

  НСкий полк, пройшовши дорогами війни, прибув на Сталінградський фронт і був кинутий на Латошинскую переправу.

 До цього часу дві фашистські дивізії танкова й моторизована, що включають двісті танків і до трьохсот машин з мотопіхотою, прорвалися до північнозахідних підступів Сталінграда. Вони розраховували з ходу ввірватися в місто, але на їхньому шляху встали артилеристизенітники, яким допомагали піхотинці НСкого полку. Крім танків, німці застосували групу “юнкерсів”. Бомбардувальники кинулися до Латошинской переправи, але там багато хто були збиті радянськими зенітниками. Довго тривав бій. Від безперервної стрілянини загострилися стовбури зеніток. Гімнастерки солдатів промокли від поту й крові. Політрук направив трохи бійців, у тому числі й Василя Дронова, збройних гранатами й пляшками з горючою сумішшю, до прилягаючої лощини затримати фашистські танки, що прорвалися до переправи. Вони були зупинені, але в цьому бої Василь Дронов загинув. Прадід чудом вижив, тому що його, важко пораненого, з поля бою винесли санітари.

 Закінчилася війна, пройшло багато років, і раптом рідні Дронова одержали повістку: “Терміново з'явитися в райвійськкомат!” Там їм були вручені медалі “За відвагу” і “За оборону Сталінграда” (посмертно). Нагороди знайшли свого героя. Ні, ніхто не забутий і ніщо не забуте!

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Очерки и сочинения по русской и мировой литературе