Причину цього письменник бачить у падінні общественной моральності, що було

ЗМІСТ ЗАГОЛОВКА РОМАНА Ф. М. ДОСТОЄВСЬКОГО «ЗЛОЧИН І ПОКАРАННЯ»

Проблема злочину розглядається практично в кожному добутку Ф. М. Достоєвського. Письменник говорить про злочин у загальнолюдському плані, порівнюючи такий погляд з різними популярними в той час соціальними теоріями. В «Некрапці Незвановой» сказано: «Злочин завжди залишиться злочином, гріх завжди буде гріхом, на який би ступінь величі не підносилося порочне почуття». У романі «Ідіот» Ф. М. Достоєвський затверджує: «Сказане «не убий!», так за те, що він убив, і його вбивати? Ні, це нельзя». Але один з романів Ф. М. Достоєвського практично полностью присвячений аналізу соціальної й моральної природы злочину й того покарання, що за ним піде. Це роман «Злочин і покарання». У листі М. Н. Каткову Ф. М. Достоєвський повідомляв: «Пишу роман про сучасний злочин». Дійсно, злочин для письменника стає однієї з найважливіших прикмет часу, современным явищем. Причину цього письменник бачить у падінні общественной моральності, що було наприкінці XIX століття очевидним. Валять старі ідеали, на яких було виховано не одне покоління російських людей, життя породжує разнообрізні соціальні теорії, що пропагують ідею революционной боротьби за прекрасне світле майбутнє (згадаємо хоча б роман Н. Чернишевського «Що робити?»). У склавшишийся уклад російського життя активно проникають елементи буржуазної європейської цивілізації. И що саме главное російське суспільство починає відходити від багатовікової традиції православного погляду на мир, популярним становится атеїзм

Штовхаючи свого героя на вбивство, Ф. М. Достоєвський стремится усвідомити причини того, чому у свідомості Родіона Раскольникова виникає настільки жорстока ідея. Звичайно, його «середовище заїло». Але заїла вона й бідну Сонечку Мармеладову, і Катерину Іванівну, і багатьох інших. Чому ж не становятся вбивцями вони? Справа в тому, що корінь злочину Раскольникова лежать набагато глибше. На його погляди величезний вплив робить популярна в XIX столітті теорія существования «сверхлюдей», тобто таких людей, яким дозволено більше, ніж звичайній людині, тої «тремтячої тварини», про яку міркує Розкольників. Відповідно, і сам злочин Родіона Раскольникова розуміється письменником набагато глибше. Зміст його не тільки в тім, що Розкольників убив бабупроцентщицу, але ще й у тім, що він сам разрешив собі це вбивство, загордився себе людиною, якій дозволено вирішувати, кому жити, а кому немає. На думку ДостоевСкого, вершити людські долі здатна тільки Бог. СледоваТельно, Родіон Розкольників ставить себе на місце Бога, мисленно дорівнює себе до нього. Що ж це спричиняє? Ф. М. Достоєвський не сумнівався, що тільки Бог, Христос повинен бути моральним ідеалом людини. Заповіді христианства непорушні, і шлях наближення до ідеалу заключается у виконанні цих заповідей. Коли Родіон Розкольників ставить на місце Бога себе, він сам починає створювати для себе й певну систему цінностей. А це значить, що він дозволяє собі всі й поступово починає втрачати всі кращі качества, зневажаючи загальноприйняті моральні норми. Ф. М. ДостоЕвский не сумнівається: цей злочин не тільки його героя, але й багатьох людей цієї епохи. «Деїзм дав нам Христа, тобто до того високе подання людини, що його зрозуміти не можна без благоговіння, і не можна не вірити, що це ідеал людства вековечный. А що дали нам атеїсти?» запитує Росію Ф. М. Достоєвський і сам відповідає: теорії, які породжують злочин, тому що атеїзм неминуче приводить до втрати морального ідеалу, Бога вчеловеке.

До атеїзму може прийти лише людина, що живе разумом. Розкольників студент, що свідомо відгородив себе від нормального життя, від людей, і в його кімнатімогилі все сприяє приглушенню почуттів і пропасній роботі думки. Отже, на думку Достоєвського, розумне життя людини повинна бути підлегла почуттю, інакше проществу не уникнути злочинів

Ф. М. Достоєвський не сумнівається, що сучасні преступления є наслідок неправильного життя людей. У світі царює зло, ненависть, люди принижені, їхнього почуття втаптываются в бруд. Як же боротися зі злочинами? У жодному разі не насильством! Зло завжди буде породжувати зло, а тому необхідно шукати моральні шляхи зміни людини

Що ж тоді для Достоєвського покарання? На думку писателя, юридичне покарання, таке, як воно здійснюєся в суспільстві, не має змісту. Саме по собі воно може лише викликати почуття ще більшої озлобленості. Покаранням для героїв Ф. М. Достоєвського стають борошна совісті, ощущение постійного морального незадоволення своїм поступком. Людина приходить до очищення тільки тоді, коли він знову знаходить Бога й стає людиною, що усвідомлює, що є моральний ідеал. Це можливо тільки в тім случаї, коли злочинець знаходить у собі сили для спілкування із человеком, що може цей моральний ідеал виявити. Для Раскольникова такою людиною стає Соня

Але найстрашніше покарання для людини полягає в тому, що він втрачає можливість бути з людьми. Зробивши вбивство, що повністю повинне було бути виправданим «теорією», Розкольників почуває себе відділеним від матіри, сестри, не може знайти в собі сили спілкуватися з ними на рівні. Чому? Справа в тому, що сам Розкольників усвідомлює себе злочинцем, людиною, що не має більше права на нормальне життя. Але це породжує ще одне преступление: Розкольників фактично вбиває свою матір. Злочин ніколи не відбувається лише один раз, воно завжди спричиняє нові злочини. Не випадково, задумавши одне вбивство, Розкольників відразу робить два. Точніше, навіть три: він «змушений» убити вагітну Лизавету.

чиМоже злочинець повернутися до нормального життя? І так, і немає. Може, якщо пройде через довгі фізичні й моральні страждання, якщо зможе відмовитися від тих «теорій», які сам для себе створив. Таким був шлях РасКольникова. Але Ф. М. Достоєвський показує нам і Старогина, що готовий піти на самогубство, щоб доказать самому собі, що зможе розпоряджатися власним життям. Але що чекає цих злочинців за порогом смерті?

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Очерки и сочинения по русской и мировой литературе