Рецензія на книгу Случевского «Історичні картинки. Різні оповідання»


Книга Случевского досить чудова розмаїтістю свого змісту. Життя доісторична, мир давньогрецький, євангельська історія й епоха мучеників, середні століття у Фракції й в Італії, введення християнства в Росії, епоха Відродження, Московська Русь, життя італійських художників нового часу, епоха імператриці Катерини II, древні міфи Східної Азії й сучасна міфологія мурманських поморів, мир дітей і мир військових, древній Вавилон і сучасне фінське село, петербурзьке світло й мир провінційних диваків - от області, мимолетно освітлювані фантазиею м. Случевского. Поверх того, наш автор порахував потрібним додати від себе до «Дон Кихоту» Сервантеса нову главу, а також доповнити казки 1001 ночі ще одною, тисяча второю вночі .

К. К. Случевский — письменник заслужений. Більше 30 років тому він звернув на себе увага літературних кіл як починаючий віршотворець. Його вірша (зібрані тепер у чотирьох книжках), при безсумнівному ліричному даруванні, показують недостатньо критичне відношення автора до свого натхнення, і навряд чи в якого іншого поета поруч із істинно прекрасними добутками можна знайти такі й столькие чудності, як у м. Случевского 3. І проза його постраждала від того ж недоліку критики, хоча, бути може, і в меншому ступені. Особливо відчувається цей недолік у тих випадках, коли опис або оповідання переривається міркуваннями або зауваженнями автора, що при цьому занадто часто забуває, що не всяка думка, що мигнула в голові людини, заслуговує бути запечатленною літературним вираженням

«Мурманські нариси» майже бездоганні, можна пошкодувати лише про те, що вони становлять таку малу частину всієї книги. І природа, і людський побут нашої полярної окраїни, де важкі кліматичні умови не тільки не придавили російської людини, а, навпроти, викликали до прояву кращі сторони його характеру, представлені м. Случевским дуже жваво й просто. Він тут майже зовсім не міркує, а тільки описує й розповідає. Своя мова він дуже вдало й у міру збагачує виразними словами місцевого поморського прислівника. Очевидно, він не зауважує, однак, що між цими словами є іноземні. Жива народна творчість в області мови настільки впевнено у своїй силі, що анітрошки не боїться запозичень і навіть іноді хизується ними без усякої потреби

Після «Мурманських нарисів» варто похвалити деякі оповідання «зі світського життя» і деякі з «сцен і начерків». Взагалі, при досить тонкій спостережливості наш автор володіє душевною чутливістю, і коли йому доводиться озиватися на «впечатленья буття» не дуже складні, що зачіпають у його серце ліричні струни, йому вдається створювати добутку із щирою художньою вартістю

Оповідання під двома рубриками «Типи» і «Фантазії» відрізняються головним чином оригінальністю сюжетів. В оповіданні «Капітан і його кінь» зображений відставний військовий, що оселився в степовому хуторі й кращій частині свого приміщення отдавший свого коня із дружби й вдячності до неї. За словами ямщика, «вона в нього перша людина в будинку, їй усяка почесть». Цією вказівкою автор могла б, властиво, і обмежитися, тому що нічого більше цікавого далі ми не довідаємося

Оповідання «Бабусині міхури», «Людина й картони», «Шукають клоунів», «Новий Дулькамара», «Воображающие», хоча дуже оригінальні по темах і дуже малі по обсязі, не роблять, однак, необхідного при таких розмірах враження легкості. Це відбувається, треба думати, того, що автор не дав певного літературного характеру своїй роботі. Обрані ним дивні сюжети випливало або розвити в серйозні етюди, або розповісти просто анекдотично. Але м. Случевский зупинився на півдорозі між анекдотом і психологическою повістю, внаслідок чого виходить враження чогось не те недоговореного, не те розтягнутого й зайвого

Головний недолік нашого автора - його противохудожественная схильність до безконтрольних міркувань - особливо шкодить йому у відділі «історичних картинок», тому що тут найменше доречна поява літературного «Я» з його случайною рефлексією серед образів, подвійно викарбуваних історією й мистецтвом. Середньовічні художники мали звичай на своїх картинах або скульптурних групах поміщати своє власне зображення. Це анітрошки не псувало справи, тому що скромно, що стояла на колінах у якому-небудь куточку фігура, художника за духом і стилем гармоніювала з ідеєю самого добутку. Але якби на історичній картині із древнього життя, із середніх століть або з епохи Відродження, написаної сучасним росіянином художником, був поміщений на самім видному місці, заслоняючи весь інше, портрет автора в сюртуку або віцмундирі, що вказує обома руками на створені їм образи, те таким доповненням, звичайно, був б зіпсований навіть геніальний добуток

Нарис «На місце!» є самий цікавий за задумом між історичними картинками м. Случевского. Італійський художник епохи Відродження із природним талантом до мініатюрного живопису, мучимий надмірним честолюбством, хоче суперничати з велетнями мистецтва й пише на біблійні й класичні сюжети величезні полотна, що не мають ніякого достоїнства. У наполегливій і безуспішній погоні за славою він мимохідь губить люблячу його жінку й тільки під кінець життя, коли йому вже нічого не потрібно, приходить до самопізнання й морального відродження. Який прекрасний сюжет, і яким повчальним добутком збагатив би поважний автор нашу літературу, якби як треба зосередився на художнім виконанні свого задуму, а таланта для такого виконання в нього напевно б вистачило. Але нещасна неуважність до характеру свого дарування й межам свого покликання — особливість, що почасти зближає м. Случевского з його героєм,— зіпсувала всю справу. Неправильно розуміючи завдання «історичної картинки», воно розділив своє полотно на дві половини: на одній накидане кілька фігур і положень, що більш-менш вдало втілюють ідею оповідання, а вся інша половина картини зайнята кафедрою, з якої м. Случевский читає нам такий урок з історії: «У той час у Флоренції, найбагатшій республіці миру, герцогствовали знамениті Медичи, що були банкіри, і над Італією загорявся в повному блиску незрівнянне століття Відродження. Це шістнадцяте століття після Христа». Чому ж, однак, шістнадцятий? В Італії Відродження загорялося набагато раніше; хіба Чимабуэ й Джотто були сучасниками Медичисов, хіба Данте й Петрарка писали в XVI столітті? Надалі своєму огляді сам м. Случевский вертається від XVI століття до більше ранніх часів, але й отут він не обходиться без помилки, відносячи Коло ди Риензи до XIV століття

Свій довгий урок історії м. Случевский доповнює маленьким уроком моралі: «Зліз в очах і на серце недостатньо для того, щоб зробити великим те або інше своє художнє створення; самолюбство не творчість; поспішність не запорука успіху; обіцянка не виконання». От це доконано справед-

В «Зниклому згортку» розповідається відомий учинок графа Олексія Григоровича Разумовского, що спалив документи про свій таємний шлюб з императрицею Елизаветою Петрівною. У цьому оповіданні м. Случевскому майже вдалося зберегти історичний стиль, і тільки у двох місцях увага читача розважається вказівним пальцем автора

Украй невдалий по думці й по виконанню оповідання з євангельської історії «Великі дні». Без сумніву, м. Случевский, вирішуючись писати оповідання з євангельської історії, мав найкращі наміри й найменше бажав образити чье-нибудь релігійне почуття. Про священних осіб він говорить тоном щирого благоговіння, і ніде не видно, щоб він сумнівався в повній дійсності й великому значенні описуваних їм подій. Але цього ще мало. У відношенні до відомих предметів серйозний письменник зобов'язаний вживати заходів обережності й проти мимовільних гріхів зі своєї сторони. Найкраща й загальнодоступна із запобіжних заходів складається тут у тім, щоб зовсім не братися за такі теми, якщо не маєш особливого покликання й підготовки до цієї справи й не дивишся на нього як на головне завдання свого життя

Если домашнее задание на тему: » Рецензія на книгу Случевского «Історичні картинки. Різні оповідання» оказалось вам полезным, то мы будем вам признательны, если вы разместите ссылку на эту сообщение у себя на страничке в вашей социальной сети.