Шарифуллин — Толерантність і об’єктивність

Б. Я. Шарифуллин ТОЛЕРАНТНІСТЬ І ОБ'ЄКТИВНІСТЬ (Мовне спілкування: спеціалізований вісник. - Вип. 8-9 (16-17). - Красноярськ, 1952.

- С. 118-121) Ще один яскравий приклад включення в простір лінгвістичних досліджень категорій і понять, що одержали колись своє тлумачення в інших областях знання про людину - поняття «толерантність». У загальноприйнятому змісті толерантність (від лат. tolerantia «терпіння») - терпимість до чужих думок, віруванням, поводженню й т.п.; у біології (як термін) - такий імунологічний стан організму, при якому він не здатний синтезувати антитіла у відповідь на введення певного антигену при збереженні імунної реактивності до інших антигенів; це також здатність організму переносити несприятливий вплив того або іншого фактора зовнішнього середовища [1, с. 114].

Проблема толерантності в медицині має значення при пересадженні органів і тканин. Як це часто буває, етиология (і етимологія) запозиченого наукового терміна допомагає з'ясувати якоюсь мірою суть називаного їм поняття - у нашім випадку, природно, що ставиться до області мовної комунікації. Оборотний, насамперед, увага, на біологічний статус терміна. У свій час А. П. Чаплій звернув увагу на те, що збіг біологічної й лингвоекологической термінології факт очевидний, і обґрунтував процес запозичення лінгвістикою біологічних терміноелементів, маючи на увазі формування лінгвістичної екології (еколингвистики, у нашім розумінні) як самостійної наукової дисципліни [2]. Метафоризация «біологізмів» у цьому процесі - оправданна, оскільки й саме ключове поняття «екологія» проникнуло саме звідти.

Використовуючи явище толерантності стосовно до мови-мовлення (язиковому або комунікативному простору мовної взаємодії), як треба цей феномен тлумачити? Пасивне пристосування до умов, що змінюються, мовного спілкування, «здатність» язикового «організму» адаптуватися до несприятливих впливів внеречевой дійсності?

Або мовна толерантність - це активний прояв терпимості до «нестандартного» способам і засобам спілкування? Якщо в медицині толерантність («переносимость» організму враховується при пересадженні чужих органів і тканин, то в лінгвістиці (еколингвистике) - чи толерантна російська національна мова до «пересадження» у його нормативну систему таких, наприклад, «тканин», як жаргон і арго, обсценная лексика, іншомовна лексика? І де межі або границі подібної толерантності?

Виходячи з таких передумов, при інтерпретації поняття «мовна толерантність», ми приходимо до цікавих висновків. До кінця ХХ століття реально зложилася така язикова ситуація, що толерантність мовного спілкування «сполучила» у собі обидва підходи. З одного боку, традиційно російський мова постійно пристосовується до нових умов комунікації, перманентно пристосовується й адаптується до різних зовнішніх впливів: наприклад, «непохитно» переносить іншомовну експансію в ті або інші переломні епохи, відтинаючи (порівн. відторгнення тканин при пересадженні органів) все зайве й «переварюючи» «корисний» язиковий матеріал.

З іншого боку, у нинішній час толерантність проявляється, у всякому разі зовні, у ЗМІ й деяких інших сферах спілкування - як терпимість і навіть поблажливість до вторгнення жаргонізмів, арготизмів, обсценизмов, американизмов та ін. у ті комунікативні ніші, які раніше були «табуировани» і закриті для «чужорідної» лексики. Цей факт відомий. Таким чином, мовна толерантність з'являється як досить неоднозначне явище. Звідси й проблематичність самої «толерантності до толерантності». Проблема «вторгнення» або впровадження «чужорідної» язикової матерії в нормативну систему російської національної мови (адаптація або відторгнення?) стає ще більш неоднозначної при інтерпретації такого язикового явища, як инвективность.

Не розглядаючи поки обсценние засобу російської мови (оскільки поняття инвективности ширше, ніж просто вживання лайливої лексики), відзначимо, що инвективность (і, resp., инвективную лексику) не можна вважати чимсь чужорідним, привнесеним ззовні, це органічне явище російського мовлення, тому що відбиває природну инвективную функцію мови взагалі. Якщо ми терпимі (або повинні бути такими) до чужої культури й звичаїв, то як це проявляється в російській мові? Тут, здається, інша площина: инвективность не є фактом чужої культури або звичаїв, вона ингерентна для російської мови, як і для інших мов. Необхідно розрізняти, імовірно, «соціокультурний» (умовно говорячи) і «побутовий» рівні мовної толерантності стосовно того або іншого явища російської мови, причому не тільки инвективности.

У цьому випадку, як мені здається, можливо ввести поняття градації, «ступінчастості» толерантності. Скажемо, один щабель («рівень») толерантності характерна для «бомжа», інша для звичайної людини, третя - для представника ЗМІ, і т.п.

У сучасних «елітних» колах рівень мовної толерантності може бути знижений або занижений, або навпаки. Зараз ми спостерігаємо скоріше перше: уживання жаргонізмів, арготизмів, обсценизмов уважається цілком звичайним явищем і чи ледве не «модою». Приклад: «казус» Ф. Киркорова. Очевидно, що в «зірки» і звичайної журналістки різні «щаблі» мовної толерантності, як і в суспільства в цілому. Напрошується висновок, що соціокультурна толерантність і толерантність мовна (язикова) у цьому плані, видимо, протипоставлені один одному: суспільство (етика, культура, право) не можуть бути толерантні до прояву мовної агресії, нанесенню вербальної образи (як і агресії взагалі й фізичної образи). Мова ж змушена бути толерантним до своїм инвективним засобам і инвективности взагалі.

От такий парадокс. Видимо, при рішенні проблеми співвідношення толерантності й инвективности варто розрізняти також і різні рівні мовної взаємодії в рамках російського язикового простору. Одна справа - простір експресивна, інша справа - інформаційний простір (тут инвективность недоречна). Є ще рівень когнітивного простору й т.п. І, можливо, мовна толерантність є похідне від самого процесу мовної комунікації. У мовних подіях толерантно все, що сприяє ефективності спілкування, кооперативній взаємодії й т.

п. А инвективность, власне кажучи, являє собою особливий тип мовної взаємодії, виходить, рівень толерантності буде варіювати.

Для автора инвективного висловлення це звичайний спосіб спілкування. Інша справа - сприйняття інвективи, рівень язикової рефлексії адресата. Якщо говорити про мовну толерантність більш конкретно, те, з огляду на висловлене вище, думаємо, що стосовно інвективи, особливо до вживання обсцентной лексики, можна виділити два типи толерантності - офіційну й побутову.

Побутова толерантність - це природна рефлексія однієї язикової особистості стосовно іншої: якщо тебе вербально образили або «послали по матінці», ні про яку толерантність мовлення бути не може, оскільки мовна агресія з боку адресанта в даній комунікативній ситуації очевидна. Ти або вступаєш у відповідне инвективное й найчастіше також обсценное спілкування, або від вербальної взаємодії переходиш відразу до фізичного. Інакше кажучи, інвектива на рівні побутового спілкування не толерантна, хоча, звичайно, є й інші ситуації (випадок з повсякденним використанням у повсякденному мовленні обсценной лексики ми не розглядаємо: якщо вона виконує інші, чим инвективную функції, то суспільство, у загальному-те, досить толерантно до цього). Що стосується мовної толерантності на рівнях більш-менш офіційного спілкування (у широкому змісті), та справа обстоит складніше. З позицій соціокультурного, культурно-мовного, еколингвистического і юрислингвистического підходів начебто усе більш-менш зрозуміло.

Вербальна образа, використання инвективних і обсценних засобів з позицій права, наприклад, є кримінально або адміністративно карним (хоча й тут, як відомо, є свої проблеми, зв'язані, зокрема, із проблематикою лінгвістичної експертизи инвективного тексту). З іншого боку, якщо так зване «широке» суспільна думка в цілому не толерантно до прояву мовної агресії з позиції негожості публічного нанесення вербальної образи, те (як я вже говорив) у відношенні неинвективного вживання обсценной лексики воно настроєно (як «еліту», так і низи суспільства) досить терпимо. Подібне явище, звичайно, вимагає свого аналізу. Отже, у тлумаченні проблеми мовної толерантності взагалі і її відносин з инвективностью зокрема все-таки залишається багато неясного. Видимо, тому, що саме поняття толерантності для вітчизняної комунікативної русистики ще зовсім нове. Можна, звичайно, запропонувати, наприклад, формат «регульованої толерантності» (здається, це поняття ввів А.

Д. Васильєв [3]), тим більше, що це вписується в рамки запропонованої нами градації рівнів мовної толерантності. Необхідно, видимо, дійсно вводити теоретичне поняття мовної толерантності і її типологію - насамперед, стосовно до російської літературної мови, до системи його норм і т.п. Це може виявитися корисним, наприклад, для рішення еколингвистических або юрислингвистических проблем. Література 1. Нова ілюстрована енциклопедія.

- М., 2003. 2. Чаплій А. П. До становлення системи лингвоекологической термінології / А.

П. Чаплій Мовне спілкування: спеціалізований вісник. - Красноярськ, 2000. - Вип.

3(11). - C. 70-78. 3. Васильєв А. Д.

Про відносні переваги толерантності / А. Д. Васильєв Актуальні проблеми вивчення мови й літератури: толерантність і інтеграція. - Абакан, 2004.

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Очерки и сочинения по русской и мировой литературе