Виклад «Мати» — (Пермитин)

Мати народилася в сибірському селі. Довга тужлива зима в переповненої народом, телятами й поросятами задушливій хаті з дитинства заронила в неї любов до весни. Породила спрагу першої помітити, відчути хоча б віддалені її ознаки, витончувала її слух і око чути й бачити те, що не бачать, не чують інші. З дитинства великою радістю стали для неї рідні ліси, поля й всі живе вних.

Якось провесною батько взяв її й мене на ріллю, де він збирався засіяти вже поорану десятину пшеницею. На межі він розпріг коня й пустив її на випас. Із бляклої торішньої трави, з-під самих ніг батька, злетів жайворонок і, тріпотячи крильцями, точно по незримих щаблях піднявся в блакитну височінь. Батько, здається, і не помітив жайворонка. Але мати!

- Дивися! Дивися, Алеша! Ледве покрупней горобця, а болипекрилий. Тому й трепетун безустанний

Після її слів я теж відзначив, що дійсно в жайворонка крила в порівнянні з тулубом і довгі, і широкі. І тоді ж подивувався її пильності

Багато часу пройшло з тих пор, але й зараз я бачу підняту її особу, її ока, всю її восторженно-напряженную фігуру, коли вона слухала переливчаст-кришталеве гурчання, несшееся з піднебесся

Сонце заливало голі, що димілися парком поля, а мати все стояла й слухала. Можливо, вона вже й не бачила самого співака, а тільки чула радісний його голосок, почувала ту ж радість у своєму серці

А скільки потреби й горя випало на частку матері, що втратила сімох дорослих дітей!

И все-таки очі її залишалися незамутненими до глибокої старості, що свідчать про щиросердечну ясність, особа свіжим, вільним від зморшок. Здатність радуватися, чуйно вловлювати красу рідної землі дарована далеко не всім людям. «Дурень і радість перетворить у горі, розумний - верб горі утішиться», - говорила вона

Особа матері, як соняшник до сонця, завжди було звернено на радість, до діяння добра. Я був переконаний, що мати мала особливий талант доброти й загостреним відчуттям природи, які вона увесь час несвідомо намагалася прищепити нам, дітям. І сам я також жадібно починав дивитися на горобців, що б'ються, слухати писк синиць, із хвилюванням чекати першої капелі з дахів. Кожний «горобиний шажок» весни торжествовался як перемога. Слова матері глибоко западали на згадку, торкали якісь незримі струни душі, оберігали нас від тисячі тисяч пагубних спокус, билися в наших серцях невичерпним прихованим джерелом

- Чимало людей, діти, живуть злістю, користю, заздрістю. Не радуються ні весні, ні пташиному дзенькоту, і тому ока в них мутні, тьмяні. Сліпі вони, а зі сліпого який же попит?

А як зробити, щоб усім жити було радісно, вона не знала. І бачила джерело радості в навколишній її природі. Любов до природи, радісне милування нею було закладено в ній від народження, як у співочому птаху. Мати не представляла інший сили, здатної так чудодійно окриляти людську душу, і дивувалася, як інші не розуміють цього

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Очерки и сочинения по русской и мировой литературе