Виклад одинадцятої глави роману «Собаче серце»


Невідомо, на що зважився Пилип Пилипович. Нічого особливого протягом наступного тижня він не вживав і, може бути, внаслідок його бездіяльності, квартирне життя переповнилося подіями

Днів через шість після історії з водою й котом з домкома до Шарикову з'явився парубок, оказавшийся жінкою, і вручив йому документи, які Кульок негайно заклав у кишеню й негайно після цього покликав доктора Борменталя.

- Борменталь!

- Ні, уже ви мене по імені та по батькові, будь ласка, називайте! - відгукнувся Борменталь, міняючись влице.

Потрібно помітити, що в ці шість днів хірург ухитрився вісім разів посваритися зі своїм вихованцем. І атмосфера в обухівських кімнатах була задушлива

- Ну й мене називайте на ім'я й по батькові! - зовсім ґрунтовно відповів Кульок

- Немає! - загримів у дверях Пилип Пилипович, - по такому імені та по батькові в моїй квартирі я вас не дозволю називати. Якщо вам завгодно, щоб вас перестали йменувати фамільярно - "Кульок", і я й доктор Борменталь будемо називати вас "пан Кульок".

- Я не пан, добродії все в Парижі! - отлаял Кульок

- Швондерова робота! - кричав Пилип Пилипович, - ну, добре, порахуюся я із цим негідником. Не буде нікого, крім панів, у моїй квартирі, поки я в ній перебуваю! У противному випадку або я або ви підете звідси й, найімовірніше, ви. Сьогодні я поміщу в газетах оголошення, і, повірте, я вам знайду кімнату!

- Ну так, такий я дурень, щоб я з'їхав звідси, - дуже чітко відповів Кульок

- Як? - Запитав Пилип Пилипович і до того змінився в особі, що Борменталь підлетів до нього й ніжно й тривожно взяв його за рукав

- Ви, знаєте, не нахальничайте, мосье Кульок! - Борменталь дуже підвищив голос

Кульок відступив, витягся з кишені три папери: зелен, жовту й білу й, тикаючи в них пальцями, заговорив:

- От. Член житлового товариства, і площа мені покладається виразно у квартирі номер п'ять у відповідального наймача Преображенського в шістнадцять квадратних аршинів, - Кульок подумав і додав слово, що Борменталь машинально відзначив у мозку, як нове, - "благоволите".

Пилип Пилипович закусив губу й крізь неї необережно вимовив:

- Клянуся, що я цього Швондера зрештою застрелюся

Кульок найвищою мірою уважно й гостро прийняв ці слова, що було видно по ййого очам

- Пилип Пилипович, vorsichtig... - предостерегающе почав Борменталь.

- Ну, уже знаєте... Якщо вже таку підлість!.. - закричав Пилип Пилипович по-російському. - Майте на увазі, Кульок, пан, що я, якщо ви дозволите собі ще одну нахабну витівку, я лисію вас обіду й взагалі харчування в моєму будинку. Шістнадцять аршинів - це прелестно, але адже я вас не зобов'язаний годувати по цьому жаб'ячому папері?

Отут Кульок злякався й відкрив рот

- Я без їжі залишатися не можу,- замурмотав він, - де ж я буду харчеваться?

- Тоді поводьтеся пристойно! - в один голос заявили обоє ескулапа

Кульок значно притих і в той день не заподіяв ніякої шкоди нікому, за винятком самого себе: користуючись невеликий отлучкой Борменталя, він заволодів його бритвою й розпоров собі вилицю так, що Пилип Пилипович і доктор Борменталь накладали йому на поріз шви, отчого Кульок довго вив, заливаючись слізьми

Наступну ніч у кабінеті професора в зеленому півмороку сиділи двоє - сам Пилип Пилипович і вірний, прив'язаний до нього Борменталь. У будинку вже спали. Пилип Пилипович був у своєму лазоревом халаті й червоних туфлях, а Борменталь у сорочці й синіх підтяжках

Між лікарями на круглому столі поруч із пухким альбомом стояла пляшка коньяку, блюдечко з лимоном і сигарний ящик. Учені, накуривши повну кімнату, з жаром обговорювали останні події: цим вечором Кульок привласнила в кабінеті Пилипа Пилиповича два червінці, що лежали під прес-пап'є, пропав із квартири, повернувся пізно й зовсім п'яний. Цього мало. З ним з'явилися дві невідомих особистості, що шуміли на парадних сходах і виявили бажанні ночувати в гостях у Шарикова. Вийшли зазначені особистості лише після того, як Федір, що був присутнім при цій сцені в осінньому пальто, накинутому понад білизну, зателефонував у сорок п'яте відділення міліції. Особистості миттєво відбули, як тільки Федір повісив трубку. Невідомо куди після відходу особистостей заділася малахітова попільниця з піддзеркальника в передньої, боброва шапка Пилипа Пилиповича і його ж тростина, на якійсь тростині золотою в'яззю було написано: "Дорогому й шановному Пилипові Пилиповичеві вдячні ординатори в день...", далі йшла римська цифра "XXV".

- Хто вони такі? - наступав Пилип Пилипович, стискаючи кулаків, на Шарикова.

Той, валандаючись і прилипаючи до шуб, бурмотав щодо того, що особистості йому невідомі, що вони не сукини сини які-небудь, а гарні

- Изумительнее всього, що адже вони ж обоє п'яні... Як же вони ухитрилися? - дивувався Пилип Пилипович, дивлячись на місце в стійці, де ніколи містилася пам'ять ювілею

- Фахівці, - пояснив Федір, віддаляючись спати з рублем вкармане.

Від двох червінців Кульок категорично відімкнувся й при цьому виговорив щось невиразне щодо того, що от, мол, він не один вквартире.

- Ага, бути може, це доктор Борменталь свиснув червінці? - довідався Пилип Пилипович тихим, але страшним по відтінку голосом

Кульок гойднувся, відкрив зовсім посоловілі очі й висловив припущення:

- А може бути, Зинка взяла...

- Що таке?.. - закричала Зина, з'явившись у дверях як примара, прикриваючи на груди розстебнуту кофточку долонею, - так як він...

Шия Пилипа Пилиповича налилася червоними кольорами

- Спокійно, Зинуша, - мовив він, простираючи до неї руку, - не хвилюйся, ми все це влаштуємо

Зина негайно заревіла, розпустивши губи, і долоня застрибала в неї на ключиці

- Зина, як вам не соромно? Хто ж може подумати? Фу, який сором! - заговорив Борменталь розгублено.

- Ну, Зина, ти - дурка, прости Господи, - почав був Пилип Пилипович

Але отут Зінін плач припинився сам собою, і всі замовкли. Шарикову стало недобре. Стукнувшись головою об стіну, він видав звук - не те "і", не те "е" - начебто "эээ"! Особа його сполотніло, і судорожно засувалася щелепа

- Цебро йому, негідникові, з оглядової дати!

И всі забігали, доглядаючи за захворілої Кульковим. Коли його відводили спати, він, похитуючись у руках Борменталя, дуже ніжно й мелодически лаявся кепськими словами, вимовляючи їх струдом.

Вся ця історія відбулася біля години, а тепер було години три попівночі, але двоє в кабінеті бодрствовали, напружені коньяком з лимоном. Накурили вони до того, що дим рухався густими повільними площинами, навіть не колишучись

Доктор Борменталь, блідий, з дуже рішучими очами, підняв чарку зі стрекозиной талією

- Пилип Пилипович, - прочувственно викликнув він, - я ніколи не забуду, як я напівголодним студентом з'явився до вас, і ви дали притулок мене при кафедрі. Повірте, Пилип Пилипович, ви для мене набагато більше, ніж професор, учитель... Моя безмірна повага до вас... Дозвольте вас поцілувати, дорогою Пилип Пилипович

- Так, голубчик, мій... - розгублено промукав Пилип Пилипович і піднявся назустріч. Борменталь його обійняв і поцілував у пухнаті, сильно прокурені вуси

- Їй-Богу, Пилип Фили...

- Так зворушили, так зворушили... Спасибі вам, - говорив Пилип Пилипович, - голубчик, я іноді на вас репетую на операціях. Уже простите старечу запальність. У сутності адже я так самотній... "Від Севільї до Гренади..."

- Пилип Пилипович, чи не соромно вам?.. - искренно викликнув полум'яний Борменталь, - якщо ви не хочете мене кривдити, не говорите мені більше в такий спосіб...

- Ну, спасибі вам... "До берегів священним Нила..." Спасибі... І я вас полюбив як здатного лікаря

- Пилип Пилипович, я вам говорю!.. - жагуче викликнув Борменталь, зірвався з місця, щільніше прикрив двері, що ведуть у коридор і, повернувшись, продовжував пошепки, - адже це - єдиний результат. Я не смію вам, звичайно, давати ради, але, Пилип Пилипович, подивитеся на себе, ви зовсім замучилися, адже так не можна ж більше працювати!

- Абсолютно неможливо, - зітхнувши, підтвердив Пилип Пилипович

- Ну, от, це ж немислимо, - шепотів Борменталь, - минулого разу ви говорили, що боїтеся за мене, якби ви знали, дорогий професор, як ви мене цим торкнули. Але адже я ж не хлопчик і сам міркую, наскільки це може вийти жахлива штука. Але, по моєму глибокому переконанню, іншого виходу немає.

Пилип Пилипович устав, замахав на нього руками й викликнув:

- И не спокушайте, навіть і не говорите, - професор заходив по кімнаті, захитавши димні хвилі, - і слухати не буду. Розумієте, що вийде, якщо нас накриють. Нам адже з вами "беручи до уваги походження" - від'їхати не прийде, незважаючи на нашу першу судимість. Адже у вас немає підходящого походження, мій дорогою?

- Який там чорт!.. Батько був судовим слідчим у Вільно, - горестно відповів Борменталь, допиваючи коньяк

- Ну з, чи не завгодно. Адже це ж дурна спадковість. Капосніше й уявити собі нічого не можна. Втім, винуватий, у мене ще гірше. Батько - кафедральний протоієрей. Мерсі... "Від Севільї до Гренади... у тихому сутінку ночей..." От, чорт її візьми!

- Пилип Пилипович, ви - величина світового значення, і через якогось, вибачте на слові, сукина сина... Так хіба вони можуть вас торкнути, помилуйте!

- Тим більше, не піду на це, - задумливо заперечив Пилип Пилипович, зупиняючись і озираючись на скляну шафу

- Так чому?

- Тому що ви-те адже не величина світового значення

- Де вуж...

- Ну з. А кидати колегу у випадку катастрофи, самому ж вискочити на світовому значенні, простите... Я - московський студент, а не Кульок

Пилип Пилипович гордовито підняв плечі й зробився схожий на французького древнього короля

- Пилип Пилипович, эх... - горестно викликнув Борменталь, - виходить, що ж? Терпіти? Ви будете чекати, поки вдасться із цього хулігана зробити людини?

Пилип Пилипович жестом руки зупинив його, налив собі коньяку, сьорбнув, посмоктав лимон і заговорив:

- Іван Арнольдович, як по-вашому, я розумію що-небудь в анатомії й фізіології, ну скажемо, людського мозкового апарата? Як ваша думка?

- Пилип Пилипович, що ви запитуєте! - с більшим почуттям відповів Борменталь і розвів руками

- Ну, добре. Без удаваної скромності. Я теж думаю, що в цьому я не сама остання людина Вмоскве.

- А я думаю, що ви перший не тільки в Москві, а й у Лондоні й в Оксфорді! - люто перебив Борменталь.

- Ну, добре, нехай буде так. Ну так з, майбутній професор Борменталь: це нікому не вдасться. Кінчено. Можете й не запитувати. Так і пошліться на мене, скажіть, Преображенський сказав. Finita! Клим! - раптом урочисто викликнув Пилип Пилипович, і шафа відповіла йому дзенькотом, - Клим, - повторив він. - От що, Борменталь, ви перший учень моєї школи й, крім того, мій друг, як я переконався сьогодні. Отож вам, як другові, повідомлю по секреті, звичайно, - я знаю, ви не будете осоромлювати мене - старий осел Преображенський нарвався на цій операції як третьокурсник. Правда, відкриття вийшло, ви самі знаєте яке, - отут Пилип Пилипович горестно вказав обома руками на віконну штору, мабуть, натякаючи на Москву, - але тільки майте на увазі, Іван Арнольдович, що єдиним результатом цього відкриття буде те, що всі ми тепер будемо мати цього Шарикова от де, - тут Преображенський поплескав себе по крутий і схильній до паралічу шиї, - будьте з! Якби хто-небудь, - хтиво продовжував Пилип Пилипович, - розклав мене тут і висік, - я б, клянуся, заплатив би червінців п'ять! "Від Севільї до Гренади..." Чорт мене візьми... Адже я п'ять років сидів, виколупував придатки з мозків... Ви знаєте, яку я роботу проробив - розуму незбагненно. І от тепер, запитується, навіщо? Щоб одного чудового дня наймилішого пса перетворити в таку мерзоту, що волосся сторчма встають

- Виняткове щось...

- Зовсім з вами згодний. От, доктор, що виходить, коли дослідник замість того, щоб іти паралельно й навпомацки із природою, форсує питання й піднімає завісу: на, одержуй Шарикова і їли його з кашею!

- Пилип Пилипович, а якби мозок Спинози?

- Так! - гаркнув Пилип Пилипович. - Так! Якщо тільки злощасний собака не помре в мене під ножем, а ви бачили - якого сорту ця операція. Одним словом, я - Пилип Преображенський, нічого сутужніше не робив у своєму житті. Можна прищепити гіпофіз Спинози або ще якого-небудь такого лісовика й спорудити із собаки надзвичайно високо вартого. Але на якого диявола, запитується. Поясните мені, будь ласка, навіщо потрібно штучно фабрикувати Спиноз, коли будь-яка баба може його народити коли завгодно! Адже народила ж у Холмогорах мадам Ломоносова цього свого знаменитого. Доктор, людство саме піклується про цьому й в еволюційному порядку щороку завзято, виділяючи з маси всякої мерзоти, створює десятками видатних геніїв, що прикрашають земну кулю. Тепер вам зрозуміло, доктор, чому я опорочив ваш висновок в історії шариковской хвороби. Моє відкриття, чорти б його з'їли, з яким ви носитеся, коштує рівно один ламаний гріш... Так, не сперечайтеся, Іван Арнольдович, я адже вуж зрозумів. Я ж ніколи не говорю на вітер, ви це відмінно знаєте. Теоретично це цікаво. Ну, добре! Фізіологи будуть у захваті. Москва біснується... Ну, а практично що? Хто тепер перед вами? - Преображенський указав пальцем убік оглядовий, де почивав

Кульок

- Винятковий пройдисвіт

- Але хто він? - Клим, Клим! - крикнув професор, - Клим Чугункин (Борменталь відкрив рот) - от з: дві судимості, алкоголізм, "усе поділити", шапка й два червінці пропали (отут Пилип Пилипович згадав ювілейний ціпок і почервонів) - хам і свиня... Ну, цей ціпок я знайду. Одним словом: гіпофіз - закрита камера, що визначає людську дану особу. Дане! "Від Севільї до Гренади..." - люто обертаючи очами, кричав Пилип Пилипович, - а не загальнолюдське. Це в мініатюрі - сам мозок. І мені він зовсім не потрібний, ну його до всіх свиней. Я піклувався зовсім про іншому, про євгеніку, про поліпшення людської породи. І от на омолодженні нарвався. Невже ви думаєте, що я через гроші роблю їх? Адже я ж все-таки вчений...

- Ви великий учений, от що! - мовив Борменталь, ковтаючи коньяк. Очі його налилися кров'ю

- Я хотів проробити маленький досвід, після того, як два роки тому назад уперше одержав з гіпофіза витяжку полового гормону. І замість цього що ж вийшло? Боже ти мій! Цих гормонів у гіпофізі, про Господи... Доктор, переді мною - тупа безнадійність, я, клянуся, втратився

Борменталь раптом засукав рукава й вимовив, косити очами до носа:

- Тоді от що, дорогий учитель, якщо ви не бажаєте, я сам на свій ризик нагодую його миш'яком. Чорт із ним, що тато судовий слідчий. Адже зрештою, ця ваша власна експериментальна істота

Пилип Пилипович потух, обм'як, завалився в крісло й сказав:

- Ні, я не дозволю вам цього, милий хлопчик. Мені шістдесят років, я вам можу давати ради. На злочин не йдіть ніколи, проти кого б воно не було спрямовано. Доживіть до старості із чистими руками

- Помилуйте, Пилип Пилипович, так коли його ще обробить цей Швондер, що ж з нього вийде?! Боже мій, я тільки тепер починаю розуміти, що може вийти із цього Шарикова!

- Ага! Тепер зрозуміли? А я зрозумів через десять днів після операції. Ну отож, Швондер і є самий головний дурень. Він не розуміє, що Кульок для нього більше грізна небезпека, чим для мене. Ну, зараз він усіляко намагається нацькувати його на мене, не міркуючи, що якщо хто-небудь у свою чергу нацькує Шарикова на самого Швондера, те від нього залишаться тільки ріжки так ніжки

- Ще б! Одні коти чого коштують! Людина із собачим серцем

- Про ні, ні, - протяжно відповів Пилип Пилипович, - ви, доктор, робите найбільшу помилку, заради бога не обмовляйте на пса. Коти - це тимчасово... Це питання дисципліни й двох-трьох тижнів. Запевняю вас. Ще який-небудь місяць, і він перестане на них кидатися

- А чому не тепер?

- Іван Арнольдович, це елементарно... Що ви насправді запитуєте? Так адже гіпофіз не зависне ж у повітрі. Адже він все-таки щеплений на собачий мозок, дайте ж йому прижитися. Зараз Кульок проявляє вже тільки залишки собачого, і зрозумійте, що коти - це краще із усього, що він робить. Зміркуєте, що весь жах у тім, що в нього вуж не собаче, а саме людське серце. І саме паршиве із всіх, які існують у природі!

До краю напружений Борменталь стис сильні худі руки в кулаків, повів плечима, твердо мовив:

- Кінчено. Я його вб'ю!

- Забороняю це! - категорично відповів Пилип Пилипович

- Так помилуйте...

Пилип Пилипович раптом насторожився, підняв палець

- Погодите-ка... Мені кроки почулися

Обоє прислухалися, але в коридорі було тихо.

- Здалося, - мовив Пилип Пилипович і з жаром заговорив по-німецькому, у його словах кілька разів звучало російське слово "уголовщина".

- Хвилиночку, - раптом насторожився Борменталь і ступнув до дверей. Кроки чулися виразно й наблизилися до кабінету. Крім того, бубонив голос. Борменталь розгорнув двері й отпрянул у здивуванні. Зовсім уражений Пилип Пилипович застиг вкресле.

В освітленому чотирикутнику коридору стала в одній нічній сорочці Дар'я Петрівна з бойовою й палаючою особою. І лікаря й професора засліпило достаток потужного й, як від страху здалося обом, зовсім голого тіла. У могутніх руках Дар'я Петрівна волокла щось, і це "щось", упираючись, сідало на зад, і невеликі його ноги, криті чорним пухом, запліталися по паркеті. "Щось", звичайно, виявилося Кульковим, зовсім загубленим, усе ще п'януватим, розкуйовдженим і в одній сорочці

Дар'я Петрівна, грандіозна й нагая, труснула Шарикова, як мішок з картоплею, і вимовила такі слова:

- Помилуйтеся, пан професор, на нашого візитера Телеграфу Телеграфовича. Я замужем була, а Зина - безневинна дівчина. Добре, що я прокинулася

Закінчивши це мовлення, Дар'я Петрівна впала в стан сорому, скрикнула, закрила груди руками й унеслась.

- Дар'я Петрівна, вибачите заради бога, - отямившись, крикнув їй вслід червоний Пилип Пилипович

Борменталь вище засукав рукава сорочки й рушив до Шарикову. Пилип Пилипович заглянув йому в очі й жахнувся

- Що ви, доктор! Я забороняю...

Борменталь правою рукою взяв Шарикова за шиворот і труснув його так, що полотно на сорочці позаду тріснуло, а попереду з горла відскочив ґудзичок

Пилип Пилипович кинувся напереріз і став видирати щуплого Шарикова із чіпких хірургічних рук

- Ви не маєте права битися! - напівзадушений кричав Кульок, сідаючи додолу й тверезіючи

- Доктор! - волав Пилип Пилипович

Борменталь трохи отямився й випустив Шарикова, після чого той зараз же запхикався

- Ну, добре, - прошипел Борменталь, - почекаємо до ранку. Я йому влаштую бенефіс, коли він протверезиться

Отут він схопив Шарикова під мишки й поволок його в приймальню спати

При цьому Кульок зробив спробу брикатися, але ноги його не слухалися

Пилип Пилипович розчепірив ноги, отчого лазоревие підлоги розійшлися, звів руки й очі до стельової лампи в коридорі й мовив:

- Ну-ну...

Если домашнее задание на тему: » Виклад одинадцятої глави роману «Собаче серце» оказалось вам полезным, то мы будем вам признательны, если вы разместите ссылку на эту сообщение у себя на страничке в вашей социальной сети.