«Хазяїн» із кн. «Повісті й оповідання» (Баникин)

Сережа - син лісника Степанича - сидів наприкінці човна за кормовиком. Сидів прямо, спритно працюючи послом, і, як покладено капітанові судна, зірко дивився по сторонах, мружачи від нестерпного сонячного світла свої круглі карі очі - не по-детски зараз серйозні. Такого буйного розливу давно не пам'ятав навіть батько Сережки - колишня людина, що знала волзьку заплаву як свої п'ять пальців

Вертка річечка, що петляла по лугах і до осені чи ледве не зовсім пересихавшая, у весняне це повіддя расхлестнулась напрочуд широко, затопивши й березовий гай, і Вовчий луг. А нижче села вона вже по-панибратски обіймалася із самою Волгою

Наш човен пропливав те повз тонкий осинок, те поблизу одяглися першою травичкою острівців, те неподалік від заростей шелюги, що тремтять під напором пружних струменів

Десь на гриві крякали, надриваючись, дві качки. І коли човен порівняв з високим старим осокором, над нашими головами раптом застукав дятел

У ногах Сережки лежало два мішки, туго стягнуті сирицевими ремінцями. В одному мішку сидів присмирнілий барсучишка, в іншому - великому, брезентовому - чотири русаків. Трьох запеклих зайців Сережка врятував годину назад. Вони панічно металися по крихітній косі, тепер вуж, напевно, що зник під водою. Четвертого хлопчик зняв з колоди, що пропливало повз човен. Цей от четвертий, на вид такий боязкої й тихий, до крові подряпав Сережці руку, коли той схопив його за довгі, у рудуватих підпалинах вуха

Із працею запихав бешкетника, що виривався, у твердий мішок, Сережка стяг його поспішно надійним ременем. А вуж потім тільки полизав мовою садно, що кровоточить. І знову як ні в чому не бувало узявся за кормовик. Від напруги пружні щоки хлопчика розгорілися, а над тонкими, у ниточку, дігтярно-чорними бровами проступили світлі крапельки. Незабаром човен увійшов у спокійну, прямо-таки сонливу заводь. Сережка розстебнув комір у дубленого кожушка й витер рукавицею чоло. Посміхнувся:

- Не поспішаєте тепер.

Повз нас пропливали грязно-сірі п'ятачки - затоплені ще горбки й бугорочки. На одному гостроверхому бугрі стирчав вербовий кущ. У розвилці куща сиділа, нахохлившись, ворона, стежачи пильно за щурячою мордою, що висунулася з води

Раптово Сережка перекинув кормовик із правого борта на лівий і сильно, ривками, заробив їм, направляючи слухняний наш човник до невисокого замшілого пенька

Оглянувшись назад, я побачив на, що стояв у воді прядиву маленького, що стиснулося в грудку зайчати. Зайча тремтіло від холоду

- Сушите весла! - подав команду Сережка, коли човен, Порівняла із замшілим пеньком. І, підвівшись, спритно схопив за шиворот переляканого на смерть зайчати

Тепер ока хлопчика світилися безмірною добротою

- Экий шельма, зовсім застиг! - проворчал ласкаво Сережка й сунув живу пухнату грудочку собі за пазуху. - Відігрівайся, заинька, а повернемося додому, я тебе молочком наспіваю. - Покосившись соромливо в мою сторону, додав: - Йому адже, чай, від роду денечков п'ять. Мамка, мабуть, покормитися втекла, а отут вода підкотила до гриви. І відрізала глупиша від мамки

Я дивився на Сергія. Дивився й думав з теплим, радісним почуттям: «Хазяїн. Росте молодий хазяїн! Такому, коли підросте, Степанич сміло може довірити своє велике господарство».

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Очерки и сочинения по русской и мировой литературе