Художній розбір вірша О. е. Мандельштама «Як світлотіні мученик Рембрандт…»

Аналіз вірша - Як світлотіні мученик Рембрандт...

Життя Мандельштама багаторазово підсилює трагічне звучання його віршів. У ХХ столітті Мандельштам був не першим і не останнім поетом у нашій батьківщині, що втратилася «і чаші на бенкеті батьків, і веселощі, і честі своєї». У далекому йому державі (державі, але не Батьківщині) доля його й не могла бути інший, як і доля будь-якого іншого правдивого художника. Але який була б творча доля Мандельштама, якби наша країна обрала в ХХ столітті інший історичний шлях? Відповідь И. Бродського на це питання звучить зненацька: навряд чи його «доля вуж так би змінилося». Виходить, не тільки в області ідеології, політики, історії треба шукати джерела трагізму поезії Мандельштама, і виходить, поет загинув не тільки тому, що Сталін не простив йому нещадного сатиричного вірша «Ми живемо, під собою не чуючи країни...»

Один із самих повторюваних мотивів у лірику Мандельштама 1930-х років - мотив смерті; саме це слово наполегливо, як заклинання, повторюється знову й знову у віршах того років. Але поряд з мотивом смерті присутня й мотив її подолання, тема безсмертя як продовження поета в його віршах після смерті. Однак для Мандельштама характерний і ще один мотив, назвемо його умовно, мотив « біс-смертья», тобто принципового заперечення смерті як певної границі, рубежу, щось у художньому світі поета кардинально міняє. Вірші Мандельштама - це й вірші про воскресіння, про воскресіння в слові, у світовій культурі, у можливості вести діалог з великими попередниками. Художній мир Мандельштама влаштований так, що час у ньому не визначається тільки лише лінійною горизонтальною довжиною. Час у Мандельштама скоріше не «горизонтальне», а «вертикальне», діалогічне, тобто в ньому одночасно можуть зустрічатися, перегукуватися різні епохи, близькі один одному, але розділені століттями голосу. Наприклад, у вірші «Як світлотіні мученик Рембрандт...», у якому стає можливим діалог між ліричним героєм - двійником Мандельштама, Рембрандтом і Ісусом Христом. Тому смерть у такому світі (у такому часі й просторі) принципової ролі не грає, адже діалог епох, різних часів і культур буде продовжений, і він не переривається з фізичною смертю його учасників...

Тему хресних страждань, «сораспятия» поета, художника-творця, що повторює жертовний подвиг Ісуса, Мандельштам продовжить згодом у вірші «Як світлотіні мученик Рембрандт...».

Цей вірш був викликаний картиною «Хід на Голгофу», на якій було зображене розп'яття Христа. Картина в 1930-е роки атрибутировалась як твір Рембрандта, але пізніше було встановлено, що вона належить кисті одного з його учнів. «Світлотінь» тут, мучениками якої є, по Мандельштаму, і Рембрандт, і Христос, і ліричний герой вірша, з'являється не тільки як засіб створення психологічної напруженості в живописі Рембрандта, але й колись усе - го як моральна категорія, боротьба добра й зла, сил «світла» і «тьми». Звертання до долі Рембрандта невипадково: життєвий і творчий шлях великого художника був тернистий, владою він обласканий не був і вмер на самоті. Для справжнього художника така доля не виключення, а скоріше правило. До нього - попередникові по трагічній долі - і звертається ліричний герой:

чи Простиш ти мене, чудовий брат. І майстер, і батько чорно-зеленої тими...

Це звертання до «чудового брата» сприймається в контексті вірша як обіг за підтримкою до тому, хто не змінив своєму високому призначенню, хто із честю пройшов свій тернистий шлях до кінця. Ліричний герой тут зближається й з Рембрандтом, і із Христом - художником, архітектором мироустройства, автором світової гармонії. Ім'я Христа тут не назване, називається й стає значимої лише одна деталь - «різкість мого палаючого ребра» (простромлений списом на хресті Ісус), що виступає як символ страждань художника, що володіє пророчим зором. Поет має особливий зір («око соколиного пера» - тобто, видимо, зір гостре, як у сокола), особливим дарунком прозрівати майбутнє, бачити те, що приховано часом. Але це дарунок трагічний - дарунок Кассандри 1 .

Трагічні пророцтва Мандельштама повною мірою були оцінені не сучасниками, але нащадками. У цьому вірші Мандельштама, як і в «Лускунчику» (і в багатьох інші), підтверджується зроблений раніше вибір трагічного, але єдино гідного й можливого для художника шляху - шляху жертовного подвигу

Наближався фатальний для Мандельштама 1938 рік, коли трагічної алегорії «лускунчика», «щигля» призначено було стати реальним учинком - фактом життя поета Мандельштама й фактом вітчизняної літ

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Очерки и сочинения по русской и мировой литературе