Художній розбір вірша Єсенін С. «Чорна людина»

Аналіз вірша - Чорна людина

Голова моя оре вухами,Як крильми птах.Їй на шиї ногимаячить більше невмочь.С. А. Єсенін. Чорна людина«Чорна людина» - одне із самих загадкових, неоднозначно сприйманих і добутків, що розуміються, Єсеніна. Працювати поет початків в 1922 році, і в основному вона була написана закордоном, у лютому 1923 року був закінчений перший варіант поеми.Цій поемі призначено було стати великим останнім поетичним твором Єсеніна. У ній виразилися настрої розпачу й жаху перед незрозумілою дійсністю, драматичне відчуття даремності будь-яких спроб проникнути в таємницю буття. Це ліричне вираження роздирань душі поема - одна із загадок творчості Єсеніна. Її дозволу в першу чергу пов'язане із трактуванням образа самого «препоганого гостя» - чорної людини. Його образ має кілька літературних джерел. Єсенін визнавав вплив на свою поему «Моцарта й Сальери» Пушкіна, де фігурує за загадкова чорна людина.«Чорна людина» - це двійник поета, вона вибрав у себе все те, що сам поет уважає в собі негативним і мерзенним. Ця тема - тема хворобливої душі, роздвоєної особистості - традиційна для російської класичної літератури. Вона одержала своє втілення в «Двійнику» Достоєвського, «Чорному ченці» Чехова. Але жодне з добутків, де зустрічається подібний образ, не несе такого тяжкого вантажу самітності, як «Чорна людина» Єсеніна. Трагізм самовідчуття ліричного героя полягає в розумінні власної приреченості: все кращому й світле - у минулому, майбутнє бачиться страхаючої й похмуро безпросвітним.Читаючи поему, мимоволі ставиш запитання: чорна людина - це смертельно небезпечний супротивник поета або частина тої сили, що вічно хоче зла й вічно робить благо. «Дуель» із чорною людиною, яка б не була його природа, послужила своєрідним духовним випробуванням для ліричного героя, приводом до нещадного самоаналізу.Однак у літературному творі важливо не тільки, що написано, але і як. Тема двойничества виражена на композиційному рівні. Перед нами два образи - чиста душа й чорна людина, а перетекание монологу ліричного героя в діалог із двійником - поетичне вираження підсвідомого. В исповедальной книзі, що читається «препоганим гостем», відкриваються протиріччя бентежного духу ліричного героя. Співвідношення монологічної й діалогічної мови виявляється в ритміко-інтонаційному ладі поеми.Твердий ритм дактиля підсилює похмурі інтонації монологу чорної людини, а схвильований хорей сприяє вираженню діалогічної форми думки й оповідання. Метафора розбитого дзеркала прочитується як алегорія погубленого життя. Тут виражена й пронизлива туга за молодістю, що йде, і усвідомлення своєї непотрібності, і відчуття вульгарності життя.Однак ця «занадто рання утома» все-таки переборюється: у фіналі поеми ніч переміняється ранком - рятівною порою протверезіння від кошмарів тьми. Нічна розмова з «препоганим гостем» допомагає поетові проникнути в глибини душі й з болем сунути з її темні нашарування. Можливо, сподівається ліричний герой, це приведе кочищению.

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Очерки и сочинения по русской и мировой литературе