Як формується драматург?

У книзі про Мольере Булгаков, відповідаючи на подібні питання, дає стислий і натхненний нарис паризького театрального життя, що готовить великого комедіографа. Портрет об'ємний: образи двох шпалерників, хлопчика й діда, що занедужали «невиліковної ніколи пристрастю до театру», спроектовані на образ торгуючого Парижа, що «повнішав, гарнішав і ліз в усі сторони». Балагани, ринок, фарсери з набіленими особами, вертячись, як у каруселі, пропливають в очах юного Жан-Батисту. Майбутній автор «Тартюфа» занурює як би в різні театральні води. Відзначено придворний королівський театр із прем'єром Бельрозом, «оздобленим, як індійський півень, слащавим і ніжним»; згадають трагік Мондори, що потрясав громовим голосом у Театрі на Болоті. Однак самі вражаючі рядки віддані ярмарковому балаганному театру, що розташувався на Ринку й у Нового Моста:

«Грими, Новий Міст!

Я чую, як у твоєму шумі народжується від батька-шарлатана й матері-акторки французька комедія, вона пронизливо кричить, і груба її особа обсипана борошном!»

Булгаков не залишив нам ні одного рядка, у якій запам'ятався б театр його власної юності. Але немає ніякого сумніву в тім, що саме тоді, у Києві, було зав'язано й виховане те особливе «шосте | почуття» сцени, що виявляється на самих глибинних, предрациональних рівнях сприйняття театру., Ліричний герой «Записок небіжчика» киянин Максудов відчуває, «як дихає холодом і своїм заходом сцена». Він зауважує, як наскрізний теплий вітер гне в одну сторону полум'я свіч, запалених на рампі. Він знає, як пиляє сміх по залі

На переломі століть у Росії відбулася театральна революція. Газети й журнали переповнені суперечками й легендами про новий московський театр у Камергерском провулку. Жарт сказати, скасували систему бенефісів, ставлять усього три-чотири спектаклю в сезон, домагаються якихось небачених результатів у сложнейшей грі, іменованої ансамблем, забороняють глядачам аплодувати під час спектаклю, установили поворотне коло, придумали нове висвітлення сцени й до кожної постановки створюють спеціальні декорації! Авторитетний київський критик Н. Миколаїв повідав землякам про прем'єра «Вишневого саду» у художественников у таких тонах: «Можу викликнути разом з автором «Листів з партеру»: «Я бачив «Вишневий сад»! Бачив! Бачив!»1 Своє почуття трепетного очікування нових театральних вражень у МХТ він порівнює з почуттям мусульманина, що входить Вмекку.

У Москві - Станіславський, у Петербурзі - Мейерхольд. А в Києві прем'єр місцевої трупи Орлов-Чужбинин вступає в судову суперечку з антрепренером Дуван^-Торцевим, доводячи, що режисер не має права доручати акторові роль, що не відповідає його амплуа. По суті, Соловцовский театр того років поняття не має про режисуру; хіба що мигнув у двох сезонах К. Марджанов поставить кілька спектаклів «по мізансценах Художнього театру», не викликавши до цих мізансцен ні найменшого інтересу («та й чи потрібні взагалі ці лукаві мудрування, притім ще й не свого винаходу», - съязвит київський кореспондент куге-левского журналу «Театр і мистецтво»).

У Художньому театрі вже встигли пережити першу творчу кризу. Шукають шляхи відновлення свого мистецтва, заново переглядають світову драматургію, відкривають студії, запрошують Крэга, ставлять Гамсуна й Достоєвського. У Києві життя йде по здавна заведеному порядку. В антрактах публіку розважає оркестр, а густо-голубой оксамитова завіса з рівною гостинністю відкриває глядачам Шекспіра упереміж з якою-небудь перлиною «забірної літератури», начебто «Контролера спальних вагонів».

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Очерки и сочинения по русской и мировой литературе