Якщо бажаєш, стать заможним – у праці будь непереможним


Мета. Формувати в учнів поняття про те, що сумлінна праця — джерело добробуту. Виховати почуття любові до рідної землі, до батьків, почуття поваги до людей праці, розвинути та зміцнити зв'язки між батьками та школою, розширити співпрацю батьків та школи у вихованні підростаючого покоління, зміцнити авторитет школи в селі, в сім'ях учнів.

I. Вступна частина.

Вчитель. Дорогі діти! Шановні батьки і гості! Дозвольте розпочати наш виховний захід, присвячений основному джерелу могутності країни, запоруці її безпеки і добробуту людей — праці.

З уроків історії та географії ви дізнаєтесь, що в нашому світі є багато різноманітних країн: сильних і слабких, багатих і бідних.

Є багаті країни, бо їм природа,

Бог дали багато корисних копалин.

Є країни, які досягли могутності завдяки праці своїх народів.

Наша Україна — молода держава, їй лише 10 років, але ми знаємо, що український народ завжди славився самовідданою працею своїх людей: хліборобів, вчених, конструкторів, вчителів, лікарів і письменників.

Велика ріка починається із сотень маленьких непомітних джерел, так і Батьківщина починається з малої Батьківщини, нашого рідного села чи міста,

Де кожен з нас провів своє дитинство. Про історію, життя та побут жителів села Вільшанка ви дізнаєтесь з екскурсії до нашого краєзнавчого музею.

Прошу всіх завітати до музею.

II. Екскурсія до музею-світлиці.

Вчитель. Запрошуємо до нашого музею! В нашому музеї зібрані предмети побуту, реманент, які є свідками важкої праці на землі наших земляків.

1-й екскурсовод. У кожного народу є свої святині. Але найбільшою святинею є хліб і земля. Українці споконвіку вважали хліб святим, а землю — матір'ю-годувальницею. В народі говорили: «Земля — мати. Земля — трудівниця, аж парує та хлібом людей годує». Повага до землі часто доходила до обожнювання.

«Клянусь землею!» — вигукував впевнений у собі лицар-козак, цілуючи землю або навіть з'їдаючи її. Землею лікувались, прикладаючи її до ран, як оберіг землю брали з собою в дорогу. До Благовіщеня вважалось гріхом бити землю, тому що вона родить хліб, квіти, трави.

Вся історія українського народу тісно пов'язана з землеробством. Це — найдавніша і провідна галузь господарства України.

Початок землеробства сягає 5—6 тисячоліття до нашої ери. Сьогодні ми мало знаємо про першу людську цивілізацію, про Трипільську культуру, яка починалась не з меча, а з плуга і хліба. Хліборобську культуру заснували першоорачі — давні українці, що їх здебільшого називали оріями. Саме між Прикарпаттям і Дніпром шість тисяч років тому орії першими в світі винайшли колесо і плуг, проклали першу борозну, посіяли жито і пшеницю, спекли першу хлібину. Слова орати, орач, орій мають спільний корінь.

В Україні впродовж віків існували різні системи землеробства: вирубно-вогнева, перелогова, двопільна, трипільна, чотирипільна і багатопільна.

Кожна з них мала свої переваги та недоліки. Найдавнішою з відомих систем можна вважати вирубно-вогневу: ділянку під посів готували заздалегідь, вирубуючи взимку та восени дерева та кущі і залишаючи їх так до весни. Після спалення весною без оранки сіяли льон або просо. І тільки в наступні роки на цій ниві сіяли зернові культури. Така система була надзвичайно трудомісткою, особливого поширення вона набула в районі лісостепу.

Особливість перелогової системи полягає в тому, що ланові, який перестає родити, дають час на «залеж», тобто на відпочинок, не засівають його кілька років, поки земля не набереться знову сили.

Перехід до трипільної системи землеробства можна вважати великим прогресом. Найбільшого поширення ця система набула за часів Київської Русі. Всі орні землі за трипільної системи поділили на 3 частини: одну відводили під озимі культури, другу — під ярові, а третю — під пар. Ця ділянка могла використовуватись, як пасовисько для худоби. Наступного року вона засівалась озимими культурами, а через рік — яриною. Таке чергування полів давало можливість вирощувати різні культури одночасно, а також підвищувати родючість ґрунтів.

Основними знаряддями обробітку землі були рало, соха, плуг.

Рало — це найдавніше знаряддя, що не перевертає ґрунт, а лише розриває і робить борозну. Панівним знаряддям обробітку землі з часів Київської Русі став плуг. Про це згадується в літописі «Повість временних літ». Перші плуги були дуже громіздкими. В них треба було запрягати 2—4 пари волів.

2-й екскурсовод. З розвитком землеробства поступово виникали звичаї і обряди, пов'язані з обробітком ґрунту, посівом та доглядом за рослинами, збиранням врожаю. Починались вони на Новий рік, коли водили Маланку, козу, щедрували, посипали зерном. Головне їх завдання — прикликати добрі сили, задобрити і впросити їх дарувати щедрий урожай у новому землеробському сезоні.

Польові роботи розпочинались у вересні, коли сіяли озимину, через що цей місяць називали «житосієм». Починались вони оранкою від Семена — житосія (14 вересня) і мали закінчитись на Богослова (9 жовтня). «Хто не посіяв до Богослова, той не варт доброго слова», — казали в народі. Коли весняне сонце розгортало над полями віяло свого проміння і зігрівало землю, починали сіяти ярину. Сівбу починали на Благовіщення — 7 квітня. Вважалось, що в цей день Бог благословляє землю.

Виїхавши на поле, селянин годував коня, розкладав на ріллі скатертину, клав хлібину, грудочку солі і починав сіяти. До посівного матеріалу завжди додавали трохи зерна, яким діти засівали на Різдво. Закінчивши роботу, господар забирав скатертину і разом з натрушеним зерном клав на віз. Вдома це зерно віддавали худобі.

Жнива поділялись на 3 етапи:

1) зажинки,

2) жнива,

3) обжинки.

Починались зажинки на Прокопа, але вони могли збігатись з повним місяцем і так званим «легким» тобто жіночим днем — середою, п'ятницею чи суботою. Відтак господиня зодягалась у білий святковий одяг, знімала серпа, переплетеного торішнім перевеслом, клала в кошик, де вже лежали в хустині буханець хліба та дрібок солі, виходила в поле, на межі лану вона зупинялась і говорила: «Дай, Боже, час добрий і пору, і в доброму здоров'ї пожати та й той рік дождати».

Перший зажинок робився у такий спосіб: трьома захватами лівої руки стинали одну жменю колосків, а потім другу. Зжаті стебла клали навхрест і вони мали лежати так до закінчення жнив. У деяких селах першу жменю відносили в комору, де вона стояла до Нового року. Напередодні Різдва її вносили до світлиці, щоб поворожити на новий урожай.

Вижате за день пов'язували у снопи. Перший сніп звали «воєвода», «зажинок». Він мав неабияке ритуальне значення: якщо в родині була дівчина на виданні, то з «воєводи» випікали коровай на весілля і прикрашали його колосками, а коли в цьому не було необхідності, то перший сніп ставили на покуття, де він зберігався до початку осінньої сівби. З розім'ятих колосків робили перший засів.

Коли лан вижато, на кінці ниви неодмінно мав з'явитись невеличкий снопок — «спасова борода». Кілька незжатих стебел обв'язували червоною ниткою чи стрічкою, прикрашали квітами. Поміж стеблами розпушували кінчиком серпа землю і засівали її зерном з трьох колосків. Верхівку житостою надламували і біля неї залишали окраєць хліба та дрібку солі. «Спасова борода» стояла доти, доки господарі не обмінювались озиминою. Закінчивши косовицю на межі поля, крім «спасової бороди», залишали десять стебел для птахів, які і називались «кубельце для птахів».

Після закінчення жнив женці качались по полю, щоб на той рік спина не боліла.

Яскравим моментом обряду був вибір царівни-дівчини або жінки, яка відзначилась під час жнив. На голову «царівни» одягали найпишніший вінок із колосся та квітів і з піснями супроводжували її в село.

3-й екскурсовод. В усі часи українці сіяли хліб.

Наші предки вважали, що землеробством люди почали займатись ще від того часу, як Ддама і Єву Бог вигнав з раю. Вигнані, вони голосили напроти райських воріт 7 днів. Бог послав ангела сказати їм, щоб взяли землю, змочену їхніми сльозами, і посіяли її. Там, де посіяв Ддам, виросла пшениця, а де сіяла Єва — коноплі, отак люди одержали хліб і одяг.

Бог дав людям зерно, але зерну потрібно пройти ще довгий і важкий шлях від ниви до столу, від колоска до духмяної паляниці. «Радуйся врожаю не в полі, а в стодолі», — говорили мудрі люди. Господарі були спокійні за хлібний врожай лише тоді, коли він потрапляв у сховища — стодоли і клуні.

Обробляли землю, перевозили зерно, вантажі волами чи кіньми. Воли — улюблена народом тварина, бо створена і благословенна Богом за те, що коли новонароджене Богодитя Марія поклала до ясел, воли прикривали його сіном і зігрівали своїм диханням. Народні прислів'я влучно характеризують ставлення народу до тварин, їх значення в селянському господарстві: «Без вола — хата гола», «Як у кого вола та коси нема, в того сума пуста».

З трирічного віку вола привчали до роботи — спочатку у порожньому возі або водили на довгій мотузці. Потім навчання продовжували в парі з досвідченими волами, які розуміли команди господаря. В плузі досвідчений віл називався «борозенним» і впрягали його справа, а молодого вола, «підручного», запрягали зліва.

Перед цим молодому волові поступово обдавлювали шию ярмом. Парне ярмо складалось із чотирьох частин: нашийної деталі (нашийника) і паралельної їй нижньої частини (підгорлиці), двох «сноз», які вертикально з'єднували нашийник і підгорлицю. Ярма виготовляли з явора, клена, ясена, по них вирізували узори.

У нашому музеї ще є частина одиничного ярма. Наприкінці минулого століття віл поступово витіснився конем.

При обмолоті користувались ціпом, який складався з ударної частини — бига та держака-ціпильника, скріплених між собою шкіряним ремінцем.

У найбідніших господарствах молотили об драбину, б'ючи снопом по щаблях.

Для переробки зерна колись використовували ручний млин (жорна) і ступу. Робочою частиною в жорнах були 2 круглих камені з отворами в центрі. Камені накладали один на одного і скріплювали так, що верхній обертався на нижньому. Його крутили ручкою (погоничем). У верхньому камені була відтулина, в яку засипали зерно. Борошно через отвір (мучник) висипалось у підставлену посудину.

Ступи використовували для подрібнення на крупу зерна, для очищення його від лушпиння. Робили ступу з колоди. Робочою частиною ступи був дерев'яний товкач з дуба, граба.

Робота на жорнах і ступі була важка: «І ступа, і жорна, і доля чорна», — говорили в народі. До них звертались, якщо хотіли одержати невелику кількість борошна чи крупи.

4-й екскурсовод. Дім вважався житлом лише з того часу, коли спалахував в печі вогонь. Вона здавна готувала для людей страви, обігрівала їх в холод, пекла хліб.

На Поділлі будували печі з відкритим комином у вигляді ковпака, призматичної, конусоподібної чи пірамідальної форми.

Люди вірили, що домовик любить жити в печі, через що в хаті остерігались говорити лихі слова: «Сказав би, так піч у хаті».

Господині пильнували за чистотою, часто підбілювали піч. Намощена піч — все одно, що невмита дівчина. Дівчата взагалі не мазали, щоб потім сліз не розмазувати. Суворо дотримувались правила закривати на ніч заслінку, щоб нечисть через комин у хату не налізла. Коли вранці господиня її відкривала, щоб запалити вогонь, вона хрестила піч і приказувала:

«Господи, благослови своїм Духом Святим!». Побутували прикмети і повір'я, пов'язані з піччю, при переході в нову хату. Якщо вогонь запалений вперше, горить ясно, то і життя буде веселим, якщо тьмяно і дим іде на хату, то буде сварка.

Коли дівчина підростала, «ставала на порозі», як колись говорили, до неї присилали старостів сватати. Дівчина в цей час стояла біля печі, опустивши очі і колупала її. Йдучи з дому, до чоловіка, брала з собою вуглинку із батьківської печі. Вона, піч, ніби захищала дівчину, підтримувала її у важку хвилину. А після похорону брались за піч, щоб не боятись покійника.

Щоденну і святкову їжу теж готували в печі. Без борщу наші предки не обходились ні одного дня, навіть в святкові дні його готували. Народ про нього склав багато приказок, прислів'їв: «Було б чим борщ оженить, та каші немає», «Борщу однаково — чи йому пампушок, чи галушок». Страву готували зранку на весь день. Спочатку варили борщ. Коли він варився — не лихословили, бо борщ вийде несмачним. Щоб вода в горщику швидко закипала, треба, коли горщик ставили новим у піч, виварювати, голосно сміятись. Горшки з печі, як і перший хліб, не витирали запаскою чи засмальцьованою ганчіркою, бо душі померлих предків, які сходяться на обід, розійдуться.

До борщу завжди намагались приготувати кашу. Вона вживалась і як повсякденна, і як святкова та обрядова їжа. Як символ щасливого одруження обряд з кашею був на молодіжних іграх. Щоб принадити хлопців на весняні гуляння, дівчата варили кашу з маком і раковою клешнею, закопували її посеред вулиці або під перелазом: Закопали горщик каші, Ще й кілком прибили, Щоб на нашу та вулицю Парубки ходили.

Каша гуртувала школярів в єдиний колектив, коли перед початком навчання вони приносили горщик каші і їли разом. Ось чому й досі на своїх шкільних товаришів інколи кажуть «однокашники». Крім того, на ознаку примирення варили і їли спільну кашу. Дівчатам матері не дозволяли скребти горшки ложкою, щоб свекруха голову не скребла.

На свята, в неділю готували пироги, вареники, млинці, інші страви.

Чистий посуд складали в мисник. Ніколи не лишали в горщиках і мисках ложки на ніч, щоб діти добре спали перемивати посуд слід тихо, не цокати, бо вороги сміятимуться. Горшки, перемивши, перевертали догори дном, а воду накривали, щоб домовик не чіпав.

5-й екскурсовод. Як тільки родина заселяла нову хату, то обов'язково мали бути (крім печі) — пікна діжа, стіл. Багато чого можна було позичити чи взяти на тимчасове користування у сусідів, а ось пікну діжу і лопату ніколи не виносили з хати. Діжа вважалась святістю і недоторканістю, бо народжувала хліб. Навіть у роки війни, коли люди покидали свої оселі, пікну діжу завжди брали з собою. Ось пікна діжа, в якій замішували хліб старші родичі учениці 7 класу — Губніцької Даші.

У давні часи хліб на кожний день пекли з жита, в свята — з пшениці. Випікання хліба було обрядом. Вчиняли тісто в чоловічі дні, а пекли — в жіночі. Однак проти великих свят цього не робили, навіть борошна не просівали.

Довгий час дріжджів не знали, а тому брали трохи вівсяного борошна, яке здатне самозакисатись, хміль. Щоб прискорити роботу, хліб задавали в діжі на залишкові хліба від попередньої випічки.

Качали круглі хлібини і обов'язково на себе, щоб сім'я вкупі була, не розходилась. Першу хлібину мітили хрестиком — першою і в піч садили, першою і з печі вибирали, клали її потім на покуті.

Коли вибирали з печі, то примічали: якщо якась хлібина перевернута — якесь лихо трапиться, якщо місце під хлібиною лишалось мокрим — на дощ. А коли траплялось, що дві хлібини стулились разом, то їх розламували над головою немовляти, щоб здоровим було і швидко навчилось говорити, або дівчини, щоб у парі була.

Про хліб існує чимало повір'їв. Здавна повелося: якщо окраєць упав, треба його підняти, поцілувати, покласти на стіл. За великий гріх вважали, якщо хліб надкусити і не доїсти. Хліб, спечений з борошна нового врожаю, давали котові й собаці, щоб людям не вадило. Крихти з'їдали самі або курям віддавали.

III. Виставка досягнень сучасного сільськогосподарського виробництва: «Хліб — всьому голова».

Вчитель. В нашому музеї ви ознайомились з минулим села, з його славними справами і традиціями, а тепер повернемося до його сьогодення.

На території нашого села працюють два сільгосппідприємства: СТОВ «Україна» і СВК «Прибулець». СВК «Прибулець» цього року досягнув гарних результатів в роботі і посів III місце в районі по збору зернових культур, вніс вагомий внесок в районний коровай.

(Звучить вірш про хліб).

    Спасибі

    Яке це славне слово — хлібороб, —

    Що жартома ще звуть і гречкосієм!

    До слів найкращих я вписав його б,

    До тих, які ми серцем розуміємо!

    Який це труд, який солоний піт,

    Яка жага і втома життєдайна!

    Ну, безперечно, знає цілий світ

    Про роль почесну трактора й комбайна...

    Спасибі їм: помічники живі,

    Вони у чеснім хліборобськім щасті...

    Та треба працювати і голові,

    Докласти треба руки мозолясті,

    Щоб хліб, як сонце, сяяв на столі

    У кожній хаті, домі та колибі...

    Уклін земний працівникам землі!

    Вам, сіячі, плугатарі, — спасибі!

(М. РИЛЬСЬКИЙ)

Вчитель. Дорогі діти і шановні гості, прошу ознайомитись з результатами самовідданої праці ваших батьків: комбайнерів, трактористів, доярок, водіїв — хлібом.

(Лине музика, дівчата в національних костюмах вносять хліб).

Вчитель. Вчені вважають, що 80% успіху роботи підприємства,, заводу залежать від керівника. Батько нашого учня і керівник СВК «Прибужець» Дужій С. Г. розповість вам про людей, які створили цю прекрасну продукцію. Розповідь батька.

IV. Вікторина: «Хто грамоти вміє, той краще сіє».

Вчитель. «Хліб всьому голова», — кажуть в народі. А запорукою хліба є праця і міцні знання.

Давайте проведемо з вами вікторину: «Хто грамоти вміє, той краще сіє». Перевіримо, чи ви готові до праці. Сьогодні вашими екзаменаторами будуть ваші батьки. Питання з сільськогосподарської праці задасть вам Дужій Сергій Григорович.

Блок сільськогосподарських питань:

1. Які дві галузі має сільське господарство?

2. Які види сільськогосподарського виробництва є в нашому селі?

3. Які культури вирощують в сільгосппідприємствах нашого села?

4. Чому вигідно овочеві культури вирощувати розсадою?

5. Що таке пікірування розсади?

6. Які галузі тваринництва ви знаєте?

7. Що таке основний обробіток ґрунту і який основний інструмент?

8. Що таке ерозія ґрунту, і як з нею боротися?

9. Який найдешевший і екологічно безпечний вид добрив?

10. Які види допомоги ви надавали сільгосппідприємствам під час практики?

Вчитель. За десять років незалежності змінилась наша країна, змінилось життя, з'явились слова: ринок, налог, кредит, прибуток, біржа, безробіття. Основна задача школи і сім'ї: підготувати вас до дорослого самостійного життя в умовах ринкової економіки.

Питання з економіки задасть вам Єргіна Галина Михайлівна.

Блок економічних питань:

1. Що таке економіка?

2. Що таке прибуток?

3. Хто такий підприємець?

4. Що потрібно, щоб успішно працювало підприємство?

5. Яка установа позичає гроші під проценти?

6. Як така позика називається?

7. Для чого потрібна реклама?

8. Хто з героїв відомих вам мультфільмів любив пірнати в гроші?

9. Що саме найдорожче в житті людини?

Вчитель. Дорогі друзі, прозвучало останнє питання з економічного блоку. Так, саме час є найдорожчим в житті людини. В чудовому американському фільмі «Унесенные ветром» пролунала така фраза: «Время — это материал жизни, так не стоит его тратить зря».

Ваші шкільні роки швидко минуть, і ви вступите в доросле життя. І ким би ви не стали, який би шлях не вибрали, потрібно вміти працювати й руками.

Питання з праці вам задасть Лісовий Василь Де-м'янович.

Блок питань із праці:

1. Як забити цвях у дубову дошку?

2. Які породи деревини є в нашій місцевості?

3. Які є три види пилок і чим вони відрізняються?

4. Для чого потрібно розводити зубці пилок?

5. Дається заготовка, дошки. Якими інструментами її потрібно обстругати: шерхебель, рубанок, фуганок?

6. Які кольорові метали ви знаєте?

7. Наведіть приклади джерела електроенергії?

8. Наведіть приклади споживачів електроенергії?

9. Що потрібно робити при враженні людини

Струмом, назвіть послідовність дій.

10. Дається два креслення деталі в трьох виглядах, погляньте на деталь і виберіть.

Для останнього завдання слово надається Когут Валентині Тимофіївні, яка перевірить вашу здатність до швидкого мислення і кмітливість.

Блок гуманітарних питань:

В лівій частині плакату знаходяться українські прислів'я про працю, але без закінчень. Виберіть зі слів, що знаходяться в правій частині, закінчення і вставте їх замість крапок.

1. Праця людину... сміло.

2. Як дбаєш так і... плода.

3. Чесне діло роби... маєш.

4. Без труда нема... годує.

5. Не дивись на чоловіка, а на його... карбованець.

6. Зароблена копійка краще за крадений... діло.

7. Роби до поту, а їж... роби.

8. Губами говори, а руками... в охоту.

V. Сценка.

Вчитель. Ви відповіли на питання вікторини, виявили свої знання, вміння, кмітливість, а тепер давайте активно відпочинемо. Уявіть, що ви раптово стали дорослими і одразу зіткнулись з проблемами дорослих.

Виконується сценка: «Хроніка життя сучасного керівника».

Директор СВК (сидить, підраховує цифри, дивиться папери). Нарешті зібрали добрий урожай, є прибуток, є гроші. Можна планувати роботу далі.

Податковий інспектор. Доброго дня! (Показує посвідчення). Я із податкової інспекції. Хочу перевірити, як ви платили податки державі.

Директор СВК. Обіцяємо вам, що виплатимо усі податки і перерахуємо гроші в "пенсійний фонд.

Податковий інспектор. Якщо ви не платите податки, будуть штрафи.

Дія II.

Голова сільради. (Заходить) Добрий день! Допоможіть! Дайте гроші на насос, а то в селі води немає.

Директор СВК. Багато не обіцяю. Ну, добре, допоможу владі.

Голова сільради. Ну, я на вас покладаюсь. Спасибі. До побачення.

Дія III.

Директор школи. Добрий день! Допоможіть! Дайте гроші на ремонт школи! Треба фарбу придбати, крейди немає.

Директор СВК. Багато не обіцяю! Ну, добре, допоможу школі.

Директор школи. Добре, я на вас покладаюсь.

Дія IV.

Рекетир. (Заходить). Паливо брав під майбутній урожай, гони бабки або зерно. Ми включаємо лічильник.

Директор СВК. Добре, я розрахуюсь з вами! Даю слово!

Рекетир. Ну, дивись, за базар відповіси.

Дія V.

Робітники. Добрий день! Дітей треба в школу зібрати! Дайте зарплату!

Директор. Ну, добре, випишу вам по 50 гривень.

Робітник. А ну його таке життя! Трактор є, буду сам хазяйнувати! (Забирає пай).

Дія VI.

Директор СВК. Знов немає грошей. У мене зустріч з банкіром. (Встає, йде на зустріч з банкіром).

Я хочу взяти кредит.

Банкір. А ви розрахуєтесь за кредит!

Директор СВК. Обіцяю, куди ж мені дітись! Сіяти треба! От життя! Коли вже на пенсію? А ще стільки зробити треба! Виходять.

Вчитель. Краще повернутись в дитинство і робити домашні завдання. Важке воно доросле життя.

VI. Заключна частина.

На запитання анкети майже всі учні класу відповіли, що вони хотіли б жити в Україні, здобути добру освіту і спеціальність, приносити користь Україні і сім'ї. Хай збудуться усі ваші мрії.

Ви будете добрими, достойними громадянами нашої Батьківщини!

Бо нива — це моя! Тут я почну зажинок,

Бо кращий урожай не жде мене ніде,

Бо тисячі доріг, мільйон

Вузьких стежинок

Мене на ниву батьківську веде...

(В. Симоненко) (Виконується пісня).

Вчитель. На цьому наш захід закінчується! Дякую вам за увагу. Бажаю вам успіхів і доброї долі.

Если домашнее задание на тему: » Якщо бажаєш, стать заможним – у праці будь непереможним оказалось вам полезным, то мы будем вам признательны, если вы разместите ссылку на эту сообщение у себя на страничке в вашей социальной сети.