Аналіз вірша А. А. Блоку “ПРО, весна без кінця й без краю…”

Твір по добутку на тему: Аналіз вірша А. А. Блоку “ПРО, весна без кінця й без краю...”

За всі, за всі тебе дякую я:

За таємні мучення страстей,

За гіркоту зліз, отруту поцілунку,

За помсту ворогів і наклеп друзів;

За жар душі, розтрачений впустине.

М. Ю. Лермонтов

ПРО, весна без кінця й без краю -

Без кінця й без краю мрія!

Довідаюся тебе, життя! Приймаю!

І привітаю дзенькотом щита!

Приймаю тебе, невдача,

І удача, тобі мій привіт!

У зачарованій області плачучи,

У таємниці сміху - ганебного немає!

Приймаю безсонні суперечки,

Ранок у завісах темні вікна,

Щоб мої збуджені погляди

Дратувала, п'янила весна!

Приймаю пустельні веси

І колодязі земних міст!

Прояснений простір піднебесь

І томління рабьих праць!

І зустрічаю тебе в порога -

З буйним вітром у зміїних кучерях,

З нерозгаданим ім'ям Бога

На холодних і стислих губах...

Перед цією ворогуючою зустріччю

Ніколи я не кину щита...

Ніколи не відкриєш ти плечі...

Але над нами - хмільна мрія!

І дивлюся, і ворожнечу вимірюю,

Ненавидячи, клянучи й люблячи:

За мученья, за загибель - я знаю -

Однаково:приймаю тебе!

Вірш А. А. Блоку “ПРО, весна без кінця й без краю...”, написане 24 жовтня 1907 року, входить у цикл “Закляття вогнем і мороком”. Вірш перейнятий оптимізмом, повнотою життєвідчування, має символічне значення, що знаменувало настання нового періоду в історії Росії

А. А. Блоку були близькі поезія М. Ю. Лермонтова й трагічну чарівність його особистості. Цей глибокий зв'язок виявляється не тільки в епіграфах, ремінісценціях, парафразах з Лермонтова, але й у спільності ідейної спрямованості творчості поетів, в

подібності самої манери зображення дійсності й поетичних прийомів

Вірш “ПРО, весна без кінця й без краю...” написано під впливом лермонтовской “Подяки”, де підводить підсумок відносин поета з “не прийняв” його миром. Як відомо, у Лермонтова подяка іронічно переосмислена в останніх віршах, які Блок не вводить у свій епіграф:

Улаштуй лише так, щоб тебе відтепер

Недовго я ще дякував

Подібність віршів тільки в самому “ключі” суперечливого зображення, розходження - у їхньому змісті: у Лермонтова це “подяка” не за радості життя, а за страждання, у Блоку - оптимістичне сприйняття життя, миру, незважаючи на його суперечливість і навіть гибельность:

За мученья, за загибель - я знаю -

Однаково: приймаю тебе!

Композиційна структура вірша опосредует зв'язок його ідеї й мовних засобів її втілення. Сприйняття життя сприймається конструктивно як взаємодія

ліричного “я” і життя (миру):

Довідаюся тебе, життя! Приймаю!

І привітаю дзенькотом щита!

Ліричний герой знаходить збрую в алегорично зображуваній “ворогуючій зустрічі” з життям, утоляющей спрагу боротьби (останнє підкреслюється оптимістично звучними словами “И привітаю дзенькотом щита!”), що веде до заповітної й манливої мрії. Це боротьба безкомпромісна, боротьба до кінця

Саме життя з'являється втіленої в жіночий образ “з буйним вітром у зміїних кучерях” (“можна любити матір, сестру й дружину в єдиній особі Батьківщини - Росії”). Блок -

поет тонкої метафори:

Перед цією ворогуючою зустріччю

Ніколи я не кину щита...

Ніколи не відкриєш ти плечі...

Але над нами - хмільна мрія!

Складність і суперечливість життя й миру зображується цілою системою її протипоставлених і взаємовиключних один одного сторін, протилежних емоцій їхнього сприйняття: невдача - удача, плач - сміх, ненависть - любов і др.

Важливу конструктивну роль грають і інші протиставлення, що підкреслюють

неосяжність часу: безсонні суперечки (ніч) - ранок і простори: веси - міста. Та ж думка підсилюється й атрибутами весни й мрії (“без кінця й без краю”).

Складність і суперечливість життя й миру зображується цілою системою їхніх сторін. У вірші можна вьщелить так звані ключові слова, опорні крапки композиції і його ідейного змісту. Тут таким конструктивним елементом є

дієслівна форма “приймаю”, що повторюється п'ять разів, організувати загальний

підкреслений ритм віршів. Його аналогами - контекстуальними синонімами виступають

інші язикові засоби: привітаю, тобі мій привіт, що погляди... п'янила весна,

зустрічаю, не кину щита, клянучи й люблячи й інші

Цілісність вірша, його значеннєва й структурна єдність організуються сприйняттям
зображуваного миру ліричним героєм, людиною своєї епохи, його переживаннями, емоціями й вольовими імпульсами, а також характером і типом мови

Думки й почуття ліричного героя, його моральна позиція одержують переломлення

і оцінку в образі автора як вищої “поетичної інстанції”, де мозаїчні деталі

синтезуються в єдине суперечливе ціле: радість боротьби, готовність піти на

бій (“привітаю дзенькотом щита”), готовність віддати всього себе виснажливої

роботі (“томління рабьих праць”) і безсилля розгадати життя, довідатися до кінця

її таємниці (“з нерозгаданим ім'ям Бога на холодних і стислих губах”, “ніколи

не відкриєш ти плечі”), суперечливе сприйняття миру (“ненавидячи, клянучи й люблячи”).

В ідеологічній, композиційній і язиковій структурі вірша “ПРО, весна

без кінця й без краю...” ліричне “я” саме є, таким чином, предметом

оцінки й осмислення сутності людського буття, сенсу життя - усього, що на

протязі століть хвилювало людей, що живуть на Землі

Язикова структура вірша “ПРО, весна без кінця й без краю...” мотивована його

змістом і композицією

Домінуючим образотворчим засобом у вірші є повтор. Вірш починається виразним повторам фразеологізму - визначення в постпозиції й предпозиции : обумовленим словам, що експресивно

підсилює враження безмежності миру як квітучої весни й такий же неосяжної

людської мрії:

(весна) без кінця й без краю

без кінця й без краю (мрія)

Повторення синонімів у кожному із цих виражень, загострює на собі увага й утворить емоційний зачин віршів, підкреслена вигуком “про”, інтонацією вигуку й паузою зіставлення змісту перших двох віршів (“ПРО, весна без кінця й без краю - Без кінця й без краю мрія!”)

Наскрізний повтор дієслівної форми приймаю (разом з його аналогами) семантично й структурно організує текст вірша як його лейтмотив:

Довідаюся тебе, життя! Приймаю!

Приймаю тебе, невдача...

Приймаю безсонні суперечки...

Приймаю пустельні веси!

Однаково: приймаю тебе!

Життя приймається захоплено у всій її повноті, у всіх її самих крайніх проявах. Ця думка художньо втілюється за допомогою антонімів:

Приймаю тебе, невдача,

І удача, тобі мій привіт!

У зачарованій області плачучи,

У таємниці сміху - ганебного немає!

Така ж функція контекстуальних антонімів:

Приймаю безсонні суперечки,

Ранок у завісах темні вікна...

Приймаю пустельні веси

І колодязі земних міст!

Прояснений простір піднебесь

І томління рабьих праць!

Тут нічні суперечки й ранок, наповнена творчим пошуком, пустельні села й багатоповерхові міста, радісний простір світлого неба й змушен, підневільний і, може бути, безпросвітний праця без “творчого ширяння”.

Складне й суперечливе відношення до різних явищ і сторін життя, може бути, навіть деяка щиросердечна роздвоєність передається за допомогою антитези: ненавидячи,

клянучи й люблячи

У добутках поета створюється як би особлива метафорична мова, своєрідна

другий щабель мови над звичайної, першої, тобто мова символів. Таке у вірші зображення життя - спочатку, у перших чотирьох строфах, звичайне, а потім символічне:

І зустрічаю тебе в порога -

З буйним вітром у зміїних кучерях,

З нерозгаданим ім'ям Бога

На холодних і стислих губах...

Зображуване з'являється як би в подвійному висвітленні, у двох планах, які те з'єднуються, то роз'єднуються. Звичайне життя раптом “проступає” у вигляді загадкової, не пізнаваної до кінця жінки - природи - сфінкса

Загальна образно-символічна двуплановость вірша заснована на розвитку й

розгортанні метафоричного ряду. Життя представляється навесні без кінця й без краю:

весна п'янить збуджені від безсонних ночей погляди поета; нерозгадана їм таємниця

життя осіняється хмільною мрією, у якій є й збуджений розпач, і

безрозсудність, і надія (весна - весна п'янить - хмільна мрія). Образний лад

вірша підтриманий і іншими метафорами - символами (“У зачарованій області плачучи, у таємниці сміху - ганебного немає!”), а також метонімією (безсонні суперечки

- тобто суперечки не сплячих людей) і гіперболою (без кінця й без краю - про весну й

мрії).

Необхідно сказати кілька слів про інтонацію вірша. Емоційний лад віршів посилений інтонацією вигуку, що надає їм захоплений вид і врочистість і создающей декламаційний стиль. Важливо в цьому зв'язку звернути увагу на знак оклику; у порівняно
невеликому вірші їх 12. Треба сказати, що число 12 у Блоку завжди було чимсь символічним. Схвильованість і патетика ліричної сповіді поета передані синтаксично приєднанням однорідних членів, емоційно виділених у самостійні окличні речення:

Довідаюся тебе, життя! Приймаю!

І привітаю дзенькотом щита!

Приймаю пустельні веси

І колодязі земних міст!

Звичайні фрази як би розірвані на частині, интонационно підкреслені (довідаюся, приймаю). Вірш композиційно цілісне, у ньому яскраво проступають внутрішня

тематична закінченість і метрична єдність. Стих виразний, четирехстишная

строфа яскраво розкриває внутрішній зміст добутку

І дивлюся, і ворожнечу вимірюю,

Ненавидячи, клянучи й люблячи:

За мученья, за загибель - я знаю -

Однаково: приймаю тебе!

Вірш звучить ритмічно широко, розмірене й вільно. Воно написано тристопним анастопом із чередующимися жіночими й чоловічими римами: а в а в.

Індивідуальний авторський стиль, сукупність засобів і прийомів роблять цей вірш Блоку добутком яскравої художньої виразності

Добуток А. А. Блоку не можна засвоїти “з ходу”, не напружуючи свого розуму й своєї душі. Вірші Блоку не читаються “легко” ще й тому, що в них втілене чимало важких, навіть, якщо завгодно, тяжких переживань.

blok/raznoe_62/

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Очерки и сочинения по русской и мировой литературе