Бессонова — Нові лингвополитологические дослідження в Україні

Л. Е. Бессонова НОВІ ЛИНГВОПОЛИТОЛОГИЧЕСКИЕ ДОСЛІДЖЕННЯ В УКРАЇНІ (Політична лінгвістика.

- Випуск (1)21. - Єкатеринбург, 2007. - С.

18-22) The author gives a summary of works in the field of political linguistics that have been completed in recent years in the Ukraine. It serves to prove that Ukrainian scholars show great interest and appreciation of political communication. In their investigation they apply a variety of methods, techniques and approaches. Active and eventful political life in the Ukraine today serves as a rich ground for scientific exploration. At the same time a good deal of works is devoted to the totalitarian past and its relapses, as well as comparative studies of Russian and Ukrainian political discourse.

В останні десятиліття в українській лінгвістиці спостерігається зрослий інтерес до політичної комунікації, всі частіше з'являються лингвополитологические дослідження, у яких активно аналізуються зміни мови, пов'язані з бурхливими політичними подіями в суспільстві. Важко сказати, чи відбулося сьогодні в Україні формування політичної лінгвістики як самостійного наукового напрямку, що помітно виявилося в російській лінгвістиці останнього років. Разом з тим зовсім очевидно, що політичний дискурс як об'єкт вивчення багато в чому визначає специфіку концепцій не тільки політологічних, але й лінгвістичних досліджень українського наукового світу. Інтерес учених до політичної комунікації виявляється насамперед у системі когнитивно-дискурсивних, комунікативних і лингвокультурологических пріоритетів. У рамках нового підходу в українській політичній лінгвістиці виділяється кілька взаємозалежних напрямків, обумовлених відповідно до матеріалу й методами дослідження, а також пріоритетними завданнями самих лінгвістів і матеріалом для дослідження. Так, один з важливих аспектів, пов'язаних з вивченням політичної мови, - це особливості функціонування мови в тоталітарному суспільстві, опис стратегій мовного поводження і язикової свідомості "людини радянської епохи".

Ці питання досить повно відбиті в збірнику статей "Мова тоталітарного суспільства", виданому в 1995 р. (Київ), за матеріалами міжнародної конференції "Мова тоталітарного суспільства: лексика, синтаксис, прагматика" [1995]. У роботах В. М. Брицина, Г.

М. Яворской, Н. П. Шумаровой, С. С.

Ермоленко, Л. Т. Масенко, В.

А. Ткаченко розглядаються структурно-семантичні й прагматичні характеристики мови радянської епохи. С. С.

Ермоленко відзначає, що "тоталітаризм мови як моделюючої системи полягає не в конкретному змісті цієї системи, що витлумачує мир у дусі якоїсь тоталітарної ідеології, а в його семиотическом характері..." [Мова...

1995: 9]. Неважко помітити, що багато учасників конференції були повні надії на те, що зміна дискурсивної парадигми й демократизація громадського життя швидко приведуть до рішення всіх проблем. У руслі комунікативної парадигми проводиться лінгвістичне дослідження мови ЗМІ, почате із середини 1990-х років групою вчених Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченко (керівник теми - проф. Л.

А. Кудрявцева). Основною метою робочої групи є опис впливу мови ЗМІ на систему загальнонаціональної мови й дослідження язикових засобів, спрямованих на посилення сили, що впливає, масс-медийних текстів (Л. А.

Кудрявцева, Л. П. Дядечко, И. А.

Филатенко, А. А. Черненко, Е. В. Святчик і ін.). Питання про взаємозв'язок мови й ідеології в роботах українських лінгвістів розглядається не тільки у філософському аспекті, але й з позиції соціальних і лінгвістичних универсалий.

Особливе місце серед робіт такого роду займає монографія Г. М. Яворской "Прескриптивна лингвістика як дискурс: мова, культура, влада" [2000], у якій розкриваються проблеми регулювання язикової діяльності суспільства, взаємозв'язку дескриптивного й прескриптивного підходів до мови, співвідношення мови й влади. Так, у розділі 5 "Мова та ідеологія: дискурс влади" ("Мова й ідеологія: дискурс влади") автор розглядає кілька інтерпретацій слова "ідеологія", уживання якого в лінгвістичному контексті 1990-х рр. значно розширилося. Лінгвіст робить цікаві спостереження над історією терміна "ідеологія", опираючись на філософське дослідження Дестюта де Траси "Elément d'idéologie" (1801 - 1815), у якому дане поняття було протипоставлено політиці як різновиду практичної діяльності. Розуміння терміна "ідеологія" як способу мислення людини бути характерно не тільки для французької традиції XIX століття, але й для західноєвропейської наукової думки XX століття, і, треба відзначити, що воно помітно відрізнялося від офіційного тлумачення в колишніх соціалістичних країнах.

На думку Г. М. Яворской, положення про класовий характер ідеології було уведено В. Леніним, при цьому семантика даного поняття була закріплена метафоричною інтерпретацією боротьби.

"...ідеологія в розумінні Леніна зробилася Політичною зброєю (курс. - Г. Я.), отже, відірваність ідеології від політичної практики, що так дратувала Наполеона, отут було успішно подолано" [2000: 215]. Дослідниця справедливо відзначає, що мова тоталітаризму може повною мірою розглядатися як своєрідний експеримент, при якому були використані всі можливості маніпулювання мовою як способу твердого соціального контролю. Наведені наукові тези, на наш погляд, є досить коштовними для розуміння настільки активного в політичній лінгвістиці терміна "ідеологізований компонент" і для розрізнення понять "идеологема" і "політема". Саме в умовах тоталітаризму реалізуються всі язикові механізми влади, у зв'язку із цим виникає широке коло лінгвістичних проблем.

Одна із проблем, дотепер не вирішених, полягає у виявленні загальних структурно-семантичних моделей у мовах тоталітарних країн, так званих "тоталітарних универсалий" (див. роботи сірий 1990-х років Б. Ю. Нормана). Ці проблеми, а саме: широке вживання кванторних слів, особливий характер референцій, стійкі тоталітарні конструкції, яскрава символичная функція політичної мови - були позначені в українській лінгвістиці вже в середині 1990-х років і розглядалися не тільки в аспекті політичної лінгвістики, але й у широкому когнитивно-семантичному контексті, одне із центральних місць якого займає співвідношення "мова - ідеологія - влада". Важливе місце у вивченні політичної мови займає монографія О. А. Семенюка "Мова епохи і його відбиття в сатирико-гумористичному тексті" [2001]. Автор досліджує мову сатирико-гумористичних добутків, які, на його погляд, "стають сьогодні помітною силою, що впливає, у політичній боротьбі". Як основний матеріал дослідження О. А. Семенюк використовував тексти різних жанрів - від соціально-сатиричного роману до літературного анекдоту, а також газетно-публіцистичні тексти й тексти політичної реклами. Такий оригінальний матеріал дозволив лінгвістові зробити цікаві спостереження над мовою кінця ХХ в., пов'язані зі змінами в лексико-фразеологічній, граматичній і стилістичній системах. Аналізуючи ці трансформаційні процеси, О. А. Семенюк робить висновок про те, що соціальні процеси 1990-х, на відміну від 1930-х, активізували поповнення лексики обох слов'янських мов не стільки за рахунок неологизации, скільки завдяки актуалізації лексичних одиниць: "... повернення до історичного фонду мов, до традицій національної культури... сполучається з величезним потоком іншомовних лексичних одиниць...". Політичний текст 1990-х, на думку автора, відрізняється складністю й невизначеністю змісту, надлишковою термінологічністю, евфемизацией і особою метафоричностью - все це знаходить своє відбиття в сатиричних текстах. Пародіюючи дискурс політики, іронізуючи над політичним текстом, соціум, з одного боку, нейтралізує або зменшує його негативний тиск, а з іншого боку - побічно позначає найпоширеніші дефекти тексту Не обмежуючись лексико-семантичним аналізом сатиричних текстів, О. А. Семенюк пропонує дискурсивний опис комунікативних моделей, відзначаючи при цьому певну трансформацію язикового смаку суспільства, пов'язану з формуванням нового покоління носіїв мови. Важливо відзначити, що при комплексному описі політичних текстів, лінгвісти, відзначаючи тенденцію динамічного розвитку лексичних одиниць, як правило, виходять за рамки структурно-семантичного аналізу: значна частина робіт виконується в традиціях дискурсивного підходу. Дискурсивному дослідженню політичних текстів присвячений ряд робіт відомого українського вченого Ф. С. Бацевича. Так, у монографії "Нариси з комунікативної лінгвістики" [2003] лінгвіст доходить висновку, що в основі, напр., текстів радикально лівого й правого спектрів суспільно-політичної думки сучасної України лежать по суті однакові моделі публіцистичної комунікації й організації язикового коду. Це положення дозволяє визначити розглянуті дискурсивні практики як єдиний тоталітарний дискурс. Діалогічну природу політичного дискурса відзначають багато українських лінгвістів, розглядаючи когнитивно-риторичні й комунікативно-язикові особливості його змісту Л. Е. Бессонова, визначаючи місце політичного дискурса в системі категорій комунікації, розглядає когнітивні моделі його організації, в основі яких лежить комунікативна подія, що породжує політичний текст. Така ознака тексту як процессуальность змісту, на думку дослідниці, дозволяє представляти політичний текст як динамічну знакову систему значень і структуру. Саме динаміка системи змісту й визначає кожна комунікативна подія [2004]. У центрі уваги наукових праць Л. Е. Бессоновой - вивчення концептуальної й семантичної природи ключових слів політичного дискурса. Концепт як одна з текстообразующих категорій, на думку лінгвіста, може описуватися лінгвістами різних шкіл і напрямків, формуючи своє інтерпретаційне поле [2005]. Одному з відомих українських подій - "помаранчевой революції" - присвячена робота Л. А. Ставицкой "Дискурс помаранчевої наверни" [www. ], у якій представлений глибокий комунікативно-прагматичний аналіз революційного дискурса 2004 р. Лінгвіст відзначає новий семантичний, коннотативний спектр ключових слів "помаранчевого" періоду, які вносять важливі штрихи в українську язикову картину миру, напр., нові обертони
в словах Майдан, карусель, жовтогарячий, моя нації, мій народ і ін., метафоричні образи, семантичні коди кольору, одягу, символіка музики і т.д. [2004].

Разом з тим представляється, що "жовтогаряча революція" і її наслідку ще чекають вичерпного опису. У дисертаційному дослідженні К. С. Серажим "Дискурс як соціолінгвальний феномен сучасного комунікативного простору (методологічний, прагматико-семантичний і жанрово-лінгвістичний аспекти: на матеріалі політичного різновиду українського масовоінформаційного дискурсу)" [2003] підкреслюється, що не тільки в лінгвістиці, але й у теорії журналістики інтенсивно локалізується поняття "текст", і це пояснюється тим фактом, що центр утворення літературної мови ХХ століття, у зв'язку із глобалізацією масово-інформаційних процесів, перемістився в журналістику, розширивши тим самим границі її наукової теорії.

Таким чином, із введенням термінів "текст" і "дискурс" як ключового складового сучасного категоріального апарата журналістики, на думку автора, відбувається зміна наукових підходів до об'єктів дослідження Дослідниця ставить мета - розробити прагматико-семантичну модель дискурса, а також установити її комунікативну й національно-культурну специфіку в українській газетній політичній публіцистиці. У вітчизняній лінгвістиці, по переконанню автора даного дослідження, це перше комплексне дослідження дискурса як основного методологічного й теоретичного обґрунтування сучасної гуманітарної наукової парадигми. Моделі дискурса можна представити за умови прагматико-семантичного підходу до опису дискурса - так розглядає архітектоніку політичного дискурса Е. С.Серажим. Відповідно до цього на основі дихотомії "текст - дискурс" лінгвіст розмежовує поняття "текст" і "дискурс", "дискурс" і "мовлення", відзначаючи при цьому, що основна відмінність між "дискурсом" і "мовленням" перебуває в площині "суспільне - індивідуальне". Прагматична організація дискурса залежить, безумовно, від використовуваних у процесі його породження стратегій Дослідниця, виділяючи аргументацію як одну з основних, підкреслює, що на початку 1990-х років у дискурсивній лінгвістиці основна увага приділялася емоційної аргументації, однак згодом українські політики звертаються до інших її типів, напр., логічної, котра припускає звертання до цінностей адресата. У дисертації самостійним розділом є опис язикової репрезентації політичного дискурса в сучасному інформаційному просторі України. При такому комплексному аналізі, що охоплює прагматичний, лексичний, семантичний, лингво-текстологічний і стилістичний рівні дослідження, Е. С. Серажим робить висновки про значні зміни в політичній мові пострадянського періоду Не менший інтерес представляє й дослідження К. С. Серажим "Сучасний український політичний дискурс: формування нового стилістичного канону (дисертаційне дослідження)", що було присвячено семантико-стилістичному аналізу газетного тексту. Нові умови функціонування ЗМІ, на думку автора, сприяють формуванню нового "стилістичного канону", під яким розуміється єдність структурних і змістовних принципів організації язикових одиниць. Автор аналізує мову преси останніх десятиліть у семантико-стилістичному аспекті, відзначаючи появу в політичному тексті кінця ХХ в. стилістичної опозиції "нове - старе", що явно співвідноситься з відомою опозицією "своє - чуже". При аналізі автор, опираючись на відомі публікації російських учених (М. Панів, А. Баранів, Е. Казакевич, Е. Какорина й ін.) і зіставляючи російські й українські закономірності, виділяє основні риси політичної мови радянської й пострадянської епохи. Дискурсивні дослідження політичної комунікації доповнилися в останнє десятиліття роботами в області гендерної лінгвістики. Так, дискурс-аналіз віртуального миру політики, проведений Л. Ф. Компанцевой, дозволив зробити цікаві висновки про гендерний маркированности текстів [2004]. Багато українських фахівців звертають значну увагу на індивідуальні особливості мовлення жінок, що досягли успіху в політичній боротьбі, і насамперед на мовлення жагучі висловлення Юліи Тимошенко. У дисертаційній роботі О. И. Андрейченко "Лексико-фразеологічна основа текстів політичних дискусій (на матеріалі української преси кінця ХХ - початку ХХ сторіччя)" [2006] описується лексико-фразеологічна основа текстів політичний дискусій, які становлять самостійний комунікативний жанр у контексті політичного дискурса. Автор затверджує, що обов'язковий елемент дискусій - аргументативность (доказовість), це й дає підставу виділити тексти політичного змісту в особливий жанр, характерний для політичного дискурса початку ХХ століття. Це положення лінгвіст ілюструє яскравими прикладами метафор, оцінної лексики, фразеологічних одиниць, синтаксичних елементів, що є основними способами репрезентації аргументативности. Семантика російського політичного слова в історичному аспекті є об'єктом представленого до захисту дисертаційного дослідження Л. Л. Бантишевой "Структурно-системний аналіз суспільно-політичної лексики російської мови кінця ХIХ - початку ХХ вв." [2007]. У рамках когнитивно-дискурсивної парадигми виконане дисертаційне дослідження П. Г. Крючковой "Авторитарний дискурс (на матеріалі сучасної англійської мови)" [2003], у якому описуються комунікативні ознаки й смислообразующие компоненти авторитарних текстів на матеріалі мовлень сучасних політичних діячі
в, Інтернет-Сайтів, сценаріїв фільмів і т.д. У роботі аналізуються різноманітні способи вираження авторитарності, виділяються основні критерії авторитарного дискурса, які відрізняють його від інших дискурсов. При побудові моделей авторитарної взаємодії дослідниця розглядає ідіолекти декількох авторитарних особистостей (напр., Дж. Буша). Таким чином, дана робота визначає перспективу подальшого вивчення дискурсивної лінгвістики в комунікативному просторі стратегій і тактик авторитарних коммуникантов. Значний інтерес представляє дослідження доктора філологічних наук, професори А. А. Бойко Політика й релігія в дзеркалі преси [ Автор детально аналізує комунікативну практику ЗМІ релігійних організацій України. Дослідження концептуальних особливостей періодичних видань, християнських конфесій в Україні (353 видання) у період президентської виборної кампанії, визначається їхній вплив на формування суспільної думки Дослідник думає, що ігнорування такого сегмента ЗМІ в суспільстві приводить до його повної автономії. Серед кращих публікацій із проблем політичної лінгвістики необхідно відзначити дослідження харківського фахівця А. Литовченко "Пануючий дискурс і основні політичні міфи сучасної України" [ Дослідник виходить із розуміння дискурса як "системи образів язикового походження, сформованої суспільством". При цьому уточнюється, що основою дискурса є міфи: "з міфів конструюється дискурс, що далі використовує ці й нові міфи як знаряддя боротьби". Політична комунікація в Україні, на думку автора, будується на боротьбі дискурсов різних типів, основою якої є система міфів, які істотно відрізняються на Заході й Південно^-Сході країни. Ця ж проблема вирішується й у статті Н. В. Солодовниковой "Міфологічний образ води в сучасній політичній метафорі (на матеріалі українських ЗМІ)" [2006]. Один з напрямків в українській політичній лінгвістиці - дослідження идиостилей ведучих українських і російських політичних лідерів. Так, А. И. Башук [2006] проводить комунікативно-стратегічний аналіз ритуальних політичних мовлень В. Ющенко й В. Путіна, виділяючи при цьому контекстуальні й семантико-психологічні стратегії. На основі широкого текстового матеріалу автор пропонує типологію комунікативних стратегій, описуючи способи їхньої реалізації [Башук 2006]. Аналізуючи політичні мовлення російських і американських політиків, В. В. Демецкая відзначає тісний зв'язок комунікативних інтенцій і мовних форм їхнього вираження. Так, досвід интралингвистического й интерлингвистического аналізу текстів у крос-культурному аспекті дозволяє, на думку дослідниці, визначити моделі політичного дискурса [Демецкая 2006]. Отже, навіть самий короткий огляд дозволяє зробити висновок про те, що в сучасній Україні помітно зростає інтерес до вивчення політичної комунікації з використанням евристик всіляких наукових напрямків (когнітивне, семантичне, лингвокультурологическое, стилістичне, комунікативне, социолингвистическое й ін.) і досвіду закордонної науки Цей інтерес багато в чому пов'язаний із загостренням у країні політичної боротьби, у якій активно використовуються всілякі засоби, тактики й прийоми комунікативного впливу на виборців. Інтенсивне політичне життя веде до постійного розвитку лексики, фразеології й інших систем національної мови, до пошуку всі нових і нових засобів прагматичного впливу на масову аудиторію. Слід також зазначити, що значне число публікацій присвячене осмисленню досвіду тоталітарного минулого, а також зіставленню російського й українського політичного дискурса. Література Андрейченкo О. И. Лексико-фразеологічна основа текстів політичних дискусій (на матеріалі української преси кінця ХХ - початку ХХ сторіччя). - Автореф.

дисс... канд.

філол. наук по спец. 10.02.01 - українська мова.

/ Інститут укр. мови НАН України. - Київ, 2006. - 23 с.- укр. Бантишева Л. Л.

Структурно-системний аналіз суспільно-політичної лексики російської мови кінця ХIХ - початку ХХ вв. Автореф.

дисс.... канд. філол. наук. - Сімферополь, 2007.

Бацевич Ф. С.Нариси з комунікативної лінгвістики: Монографія. - Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. - 281 с.

Башук А. И. Комунікативно-стратегічний аналіз політичного тексту Учені записки Таврического національного університету ім.

В. И.

Вернадського. Серія "Філологія". - Т. 19 (58). - 2006. № 2.

Бессонова Л. Е. Комунікативні аспекти політичного дискурса Учені записки ТНУ ім. В. И.Вернадського.

Т. 16 (55). - № 1: Філологічні науки. - Сімферополь, 2004. - С. 22-27. Бессонова Л.

Е. Нові тенденції в дослідженні концепту Лексико-граматичні інновації в сучасних словянських мовах. - Дніпропетровськ: Пороги, 2005.

- С. 30-33. Жваво А. А. Політика й релігія в дзеркалі преси.

[ univ. kiev.

ua/index. php? act=article&article=1348]. Демецкая В. В.

Динаміка функціонування концепту "політика" у політичному мовленні: интралингвистическая адаптація Учені записки Таврического національного університету ім. В. И. Вернадського. Серія "Філологія". - Т. 19(58).

- 2006. № 2. Компанцева Л.

Ф. Дискурс-Аналіз українського політичного Інтернету (гендерний аспект) russcomm. ru/rca_biblio/k/kompantseva. shtml Актуальні проблеми теорії комунікації.

Спб.: - Изд-У Спб, 2004. - C.

112-134. Крючкова П. Г.

Авторитарний дискурс (на матеріалі сучасної англійської мови): Автореф. дисс....

канд. філол. наук: 10.02.04 - германські мови / Київський нац. ун-т їм.

Тараса Шевченко. - Київ, 2003. - 21 с.- укр. Литовченко А. Пануючий дискурс і основні політичні міфи сучасної України ru/litovchenko. htm.

Мова тоталітарного суспільства/ Отв. ред. Г. М. Яворская. - Київ, 1995.

- 126 с. Семенюк О. А. Мова епохи і його відбиття в сатирико-гумористичному тексті. - Кіровоград: РИЦ КГПУ ім. В.К.

Винниченко, 2001. - 368 c. Серажим К. С.. Сучасний український політичний дискурс: формування нового стилістичного канону (дисертаційне дослідження) univ. kiev. ua/ Серажим К.

С. Дискурс як соціолінгвальний феномен сучасного комунікативного простору (методологічний, прагматико-семантичний і жанрово-лінгвістичний аспекти: на матеріалі політичного різновиду українського масовоінформаційного дискурсу). Автореф. дис... д-ра філол. наук: 10.01.08 / Київ. нац.

ун-т їм. Т. Шевченко. Ін-т журналістики. - Київ, 2003.

- 32 с. - укp. Солодовникова Н. В. Міфологічний образ води в сучасній політичній метафорі (на матеріалі українських ЗМІ) Учені записки ТНУ ім. В. И.

Вернадського. Т. 19 (58). - № 1: Філологічні науки.

- Сімферополь, 2006. - С. 195-202.

Ставицкая Л. А. Дискурс помаранчевої наверни www. textology. ru/public.

html Яворская Г. М.

Прескриптивна лингвістика як дискурс: мова, культура, влада / Нац. акад. наук України. Ін-т мовознавства ім.

О. О. Потебні. - Київ, 2000.

- 288 з.

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Очерки и сочинения по русской и мировой литературе