Герой поеми А. С. Пушкіна «Цигани»


Алеко насамперед узагальнений образ молодого, европейски утвореного покоління XIX століття, до якого Пушкін зараховував і себе самого. Це герой байронічного типу, наділений настільки гострим почуттям достоїнства, що всі закони цивілізованого миру сприймає як насильство над людиною. Конфлікт із суспільством, з яким Алеко зв'язаний народженням і вихованням,- така вихідна точка біографії героя. Однак минуле Алеко в повісті не розкрито. Герой характеризується в самому загальному змісті як «утікач», насильно вигнаний або добровільно покинув звичне середовище. Вище всього він цінує волю й сподівається знайти неї в природному вільному житті циганського табору

Повість «Цигани» будується на характерному для романтизму протиставленні двох із циальних укладів: цивілізації й дикої волі. Критика протиріч цивілізації займає в добутку важливе місце. А. викриває «неволю задушливих міст», у яких люди «торгують волею своєї», «глави перед ідолами хилять і просять грошей так ланцюгів». Образ «ланцюгів» традиційно використався романтиками для характеристики феодального деспотизму й політичної реакції. В «Циганах» він віднесений до сучасності. Розрив А. із цивілізацією виходить за межі узколичних проблем і одержує глибоке ідеологічне обґрунтування. Таким чином, мотив вигнання в долі героя споконвічно сприймається як знак його високих можливостей, його моральних переваг перед збитковою цивілізацією

Надалі вигнанець Алеко з'являється серед первісного народу, життя якого Пушкін характеризує метафорами «воля», «млість», «лінь», «тиша». Це своєрідний рай, куди ще не проникнуло зло й де, здається, А. може відпочити душею, знайти своє щастя. Але саме таке середовище, принципово далека активності, по контрасту виявляє чудності особистості й характеру А. Життєва практика романтичного героя традиційно здійснюється встрастях.

Такий герой проявляє себе в бурхливих переживаннях, у винятковості бажань і вчинків, особливо в сфері любовних відносин. У колишньому світі життя А. не вдалася; виявившись у циганському таборі, він зв'язує надію на інше, нову, життя із Земфірою. Вона для нього «дорожче миру». Поки Земфіра любить його, життя для А. повна гармонії. Але зі зрадою Земфіри валить знайдена рівновага. Самолюбство А. ображене, його серце терзають ревнощі, потреба мести. Осліплений вибухом неприборканих бажань, у прагненні відновити потоптану, як йому здається, справедливість Алеко неминуче йде до злочину - убивству Земфіри

У любові Алеко проявляються власницькі, егоїстичні інстинкти, тобто ті моральні якості, які характеризують його як носія духу зневажуваної їм цивілізації. Парадокс долі А. у тім, що саме він, поборник волі й справедливості, приносить у безневинне просте життя циганів кров, насильство - тобто морально розбещує її. У такому повороті сюжету виявляється неспроможність героя. З'ясовується, що «син цивілізації» (так назвав А. Бєлінський) несумісний з общинним циганським життям, як несумісний він і з миром освіти. Вторинне вигнання - цього разу із циганського табору - і покарання самітністю завершують сюжетну лінію героя

Життєве кредо Алеко проясняє в повісті старий батько Земфіри. Якщо А. захищає права окремої особи, то старий циган, що покірно приймає природний порядок буття, виступає від імені родового життя. У непередбаченому поводженні жінки-циганки, у стихійності її любові він бачить тільки виплеск природних сил, не підметів людському суду. Старий, колись у молодості теж випробувала борошна любові, тепер хоче застерегти А., передати йому свій досвід. Але «зл і сильний» А. не чує старого, не приймає його рад. «Ні, я, не сперечаючись, // Від прав моїх не відмовлюся, // Або хоч мщеньем насолоджуся»,- заявляє він

Зіштовхуючи дві життєві філософії, Пушкін не віддає перевагу тієї або іншої. Найважливіший у романтичному мисленні прийом контрасту необхідний для особливо яскравого висвітлення розглянутого конфлікту. У сутності А. символізує в цьому конфлікті крайності розвитку сучасного індивідуалістичного суспільства, непомірно разросшийся принцип особистості

Цим, можливо, пояснюється максимальна узагальненість характеристики героя, що позбавлений реальній біографії й національній приналежності, виключений з конкретного історико-побутового середовища. У літературній критиці зложилася давня традиція обвинувачень А. у неспроможності (Бєлінський бачив у ньому егоїста, Достоєвський - вічного ізгоя). Але позиція Пушкіна набагато складніше, ніж викриття героя. Хоча в «Циганах» герой объективирован, але присутність у ньому автобіографічних рис (А.- циганська форма імені Олександр) указує на ліричне трактування не тільки деяких поглядів героя (критики сучасності, наприклад), але й на загальну тональність авторського жалю до його долі. А. трагичен. У виразному портреті героя часу, приреченого йти шляхами зла й оплачивающего життям свої омани, Пушкін показав недосконалість самої природи людини, об'єктивний трагізм шляхів розвитку людської культури

Образ пушкінського Алеко був втілений в однойменній опері С. В.Рахманінова на лібрето Вл. И. Немировича-Данченко (1892). Назва опери свідчить про перенос конфлікту в інтимний простір лірико-психологічної «маленької трагедії». Людина нищівних страстей, А. з першої ноти похмура, терзаємо ревнивими підозрами. Композитор зі співчуттям розкриває трагедію самітності відкинутого героя. Музика «від першої особи» розповідає про почуття, що всевиправдує, любові, що піднімає А. над коханою й суперником

Если домашнее задание на тему: » Герой поеми А. С. Пушкіна «Цигани» оказалось вам полезным, то мы будем вам признательны, если вы разместите ссылку на эту сообщение у себя на страничке в вашей социальной сети.