Игнатенко — Територіально-етнічні різновиди мови африкаанс

А. К. Игнатенко ТЕРИТОРІАЛЬНО-ЕТНІЧНІ РІЗНОВИДИ МОВИ АФРИКААНС (Під небом Африки моєї... - М., 2000) Африкаанс - другий за значенням (після англійського) мова ПАР і Намібії, на якому говорять нащадки європейських переселенців, а також значна частина небілого населення цих країн. З погляду діалектології мова африкаанс має деякі особливості. У відмінність, наприклад, від таких родинних мов, як нідерландські, німецькі й англійський, у яких діалекти складалися протягом багатовікової історії й відбивають, як правило, що існували в минулому границі між роздрібними державами, феодальними землями або племенами, різновиду африкаанс, історія якого нараховує не більше трьох сторіч, є результатом не тільки територіальної, але й етнічної, а по суті справи, расової відособленості.

Своєрідність ситуації полягає в тім, що фонетичні, граматичні й лексичні варіанти мови характеризують і певний район Південної Африки, і певну етнічну групу. А в умовах роздільного розвитку рас і їхньої економічної нерівності, довгий час країни, що визначали життя, і, незважаючи на скасування апартеїду як суспільно-політичної системи, що не втратили своєї актуальності й донині, етнічна характеристика найчастіше збігається із соціальної. Таким чином, різновиду африкаанс можуть бути предметом вивчення не тільки діалектології, але також етнографії й соціолінгвістики.

У зв'язку з вищесказаним виникає певна термінологічна проблема: термін діалект не зовсім підходить до язиковому простору африкаанс, оскільки традиційно сприймається тільки як територіальний варіант мови. Більше прийнятним представляється, випливаючи за південноафриканськими лінгвістами, що воліють термін varieteit (англ. variety), говорити про територіально-етнічні різновиди африкаанс. Формування мови африкаанс почалося з підстави в 1652 році першого постійного голландського поселення на Капском півострові. Це невелике селище на Мисі Доброї Надії виник з ініціативи керівництва Голландської Ост-Индской Компанії й повинен був постачати прісною водою, свіжими овочами й м'ясом голландські кораблі, що кидали якір у Столовій бухті на своєму шляху в Південно-Східну Азію. Етнічний склад колонії був неоднорідний: крім вихідців з різних провінцій Нідерландів, що становили основну частину населення (близько 50%), серед колоністів були представники багатьох інших європейських народів, а саме: німці ( 27-28%), фламандці, австрійці, англійці, шведи, датчани, норвежци, португальці та ін.

У період з 1688 по 1690 р. на Кап переселилося 97 сімей Французьких гугенотів, що склали 15-17% від загального числа іммігрантів. Прибулі в Південну Африку поселенці зштовхнулися з народами койсанской групи - ліжком (готтентотами) і санами (бушменами). Відносини між колонією й місцевим населенням розвивалися не завжди мирно (мали місце збройні сутички через худобу), але через уже кілька років після прибуття білих на Кап велика кількість готтентотів перебувало на службі в колоністів як перекладачів, пастухів і сільськогосподарських робітників. Вони легко освоювали звичаї й мову білих і на певному соціальному рівні ставали частиною європейської громади Компанія, зацікавлена в міновій торгівлі з готтентотами, забороняла місцевій адміністрації обертати їх у рабство, тому ще в часи першого губернатора Капской колонії Яна фан Рибека ( 1652-1662 гг.) почався ввіз рабів з інших регіонів, спочатку з Анголи й Гвінеї, а потім з Мадагаскару й з Нідерландської Індії. Однак строкатість етнічного складу Капской колонії не вилилася у вавилонське змішання мов. Загальною й обов'язковою мовою для колоністів протягом XVII і XVIII вв. був нідерландський. Його авторитет і поширеність у світі були в той період незмірно вище, ніж у наші дні, а в південних морях з успіхом витісняв португальський, що грав в XVI столітті роль лингва франка цього регіону. Такі мови, як німецький і французький, що мали серед колоністів найбільш сильні позиції в порівнянні з іншими європейськими мовами, не зробили, однак, серйозного впливу на процес формування нової мови Незважаючи на значний відсоток німців і французів у складі жителів колонії, їхні мови не могли скласти конкуренцію нідерландському, оскільки останній відповідно до свідомого й досить твердою язиковою політикою Компанії визнавався єдиною мовою утворення, церкви, судочинства й офіційних документів. Втім, розмовна мова постійного населення колонії, що состояли з вишедших у відставку й наділи, що одержала, землі солдат, матросів і Компанії, що служить, а також рабів і готтентотів, виявляв уже на самому ранньому етапі існування поселення на Капском півострові значні відмінності від тої мови, на якому писали й говорили в метрополії. Таким чином, у колонії існувало як би дві мови: офіційний нідерландський, поширення якого обмежувалося вищими шарами суспільства, тобто офіцерами й чиновниками Компанії, що прибували в Південну Африку на певний строк, і чисто розмовний, розвинений у місцевих умовах на базі різних нідерландських діалектів мова як білих, так і небілих жителів колонії, що вважали Південну Африку своєї батьківщиною Але ще на самому початку свого формування це розмовне койне виступало як би в трьох іпостасях, африкаанс європейських іммігрантів, африкаанс рабів і африкаанс готтентотів. Треба, втім, обмовитися, що в той період самі носії вважали своя мова голландським (Hollands), а назва африкаанс з'явилося набагато пізніше, лише в другій половині XIX століття. Різниця в соціальному стані цих трьох груп населення з'явилася причиною їхньої відособленості, що у свою чергу привела до виникнення трьох основних різновидів африкаанс, які сьогодні прийнято позначати як африкаанс східної границі (Oоsgrens-Afrikaans), капский африкаанс (Kaapse Afrikaans) і африкаанс Жовтогарячої ріки ( Oranjerivier-Afrikaans). Африкаанс східної границі зобов'язаний своєю назвою східному рубежу Капской колонії, що отделяли її на початку XIX століття від войовничих народів коса й інших нгуни й проходили по ріці Хроот Фисрифир Втім, термін досить умовний, оскільки даний різновид не обмежений конкретним прикордонним районом у конкретний історичний момент і називається так лише в силу традиції. Африкаанс східної границі почав складатися на Капском півострові ще в XVII столітті Це була розмовна мова так званих фрейбюргеров (vryburgers), тобто вільних громадян європейського походження, що одержували землю від Компанії й селилися в основному на східній границі колонії. Як уже було сказано, серед європейських іммігрантів були вихідці з різних провінцій Нідерландів і з інших європейських країн. При взаємному спілкуванні носіїв різних нідерландських діалектів, а також неголландців, що говорили на ламаному нідерландському, ішов активний процес уніфікації язикових норм, що мав як наслідок спрощення насамперед граматичної структури мови колоністів і тим самим виникнення все більших розходжень між майбутнім африкаанс і нідерландською мовою, що складалася в той час літературним. Африкаанс східної границі носив первинний характер стосовно двох інших різнов
идів, оскільки й раби, і готтентоти, спілкуючись, насамперед, із фрейбюргерами, переймали саме їхню мову. З іншого боку, мова європейських іммігрантів підпав під зворотний вплив з боку різновидів африкаанс, на яких говорило небіле населення колонії Найбільше інтенсивно цей процес реалізовувався через дітей колоністів, які, виховуючись разом з дітьми рабів і найманих робітників з готтентотів, переймали деякі язикові форми, не типові для європейців. Просуваючись у східному напрямку й поступово втрачаючи регулярний зв'язок з Капстадом, фрейбюргери стали утворювати відособлену й у відомій мері незалежну культурно-язикову групу. Так, Давид Ливингстон, що відвідав цей регіон в 40-х роках XIX століття, відзначав значні відмінності в характері й способі життя між жителями внутрішніх районів і голландських поселенців Вкапстаде. И саме перших англійці, на початку XIX століття остаточно затвердили своя влада над Капской колонією, із властивим ним снобізмом стали називати Бурами, тобто селянами. Будучи завжди критично настроєні стосовно політики Компанії в Південній Африці, бури спочатку досить спокійно сприйняли прихід англійців, але незабаром дії британської адміністрації, що підривали, як уважали бури, економічні основи їхнього господарства, почали викликати все більше невдоволення з їх боку. Останньою краплею, що переповнила чашу їхнього терпіння, було рішення про звільнення рабів без компенсації їхнім власникам, прийняте Лондоном в 1834 році.

У цьому ж році починається масове переселення бурів на північ, так званий Великий Трек (die Groot Trek). У малонаселених північних районах фоортреккери (voortrekkers), тобто першопрохідники, заснували дві республіки: Жовтогаряча Вільна Держава й Трансвааль. Офіційною мовою в цих бурських республіках був проголошений нідерландський, але між собою їхні жителі спілкувалися на власній розмовній мові, що вони привезли із собою в нову країну Таким чином, африкаанс східної границі, зложившись на периферії Капской колонії, поширився на велику територію й став засобом комунікації й етнічної самоідентифікації націй, що складалася, африканеров. Надалі боротьба проти британського панування, що визначало життя бурів протягом усього XIX століття, стимулювала ріст їхньої національної самосвідомості й твердження ідеї про самобутність їхньої мови й культури. В 1875 році було засновано «Суспільство щирих африканеров» (die Genootskap van Regte Afrikaanders), що ставило своєю метою боротьбу за визнання африкаанс у якості національної літературної мови африканеров. Саме в цей час затвердилися терміни «африкаанс» і «африканери» для позначення мови й народу. Члени суспільства, серед яких були вчителі, проповідники й журналісти, видавали на африкаанс журнал «Ди Патріот», писали художні твори на африкаанс, а також перекладали на цю мову іноземних авторів. Їхня величезна заслуга полягає в тому, що вони зуміли довести (насамперед, самим африканерам) здатність африкаанс виконувати функції повноцінної літературної мови Створюючи (багато в чому штучну) літературну норму, члени суспільства і їхніх послідовників орієнтувалися, насамперед, на варіант мови, найменш підданому англійському впливу й, крім того, що мав найбільше поширення, тобто на африкаанс східної границі. До свого завдання нормализатори підходили творчо й, взявши за основу особливості мови жителів Жовтогарячої Вільної Держави й Трансваалю, прагнули створити єдину язикову систему, що могла б задовольняти культурні потреби сучасного їм суспільства. Переслідуючи цю мету, вони привносили в мову багато нового, наприклад, вводили в ужиток масу неологізмів, щоб уникнути запозичень із англійського, а, крім того, часто використовували нідерландські язикові моделі. У результаті їхньої діяльності літературна мова стала багато в чому відрізнятися від своєї диалектальной основи. В XX столітті, після проголошення в 1925 році африкаанс, поряд з англійською, офіційною мовою Південно-Африканського Сполучника, починається поступове зникнення африкаанс східної границі як окремого різновиду Внаслідок поширення серед африканеров утворення рідною мовою літературний, стандартизований африкаанс в усній і письмовій формі стає загальним для цієї етнічної групи. У більш-менш первісному виді африкаанс східної границі існує тепер тільки в невеликий Африканерской Громаді в Аргентині, де він зберігся завдяки повній ізоляції від літературної норми. Ця громада була заснована на початку XX століття бурськими переселенцями, що покинули Південну Африку після поразки в англо-бурській війні.

Капский африкаанс виник і розвився в середовищі рабів, який привозили на Кап з різних регіонів, але в основному з голландських колоній у Південно-Східній Азії. Остання обставина з'явилася причиною того, що серед них переважав малайський етнічний елемент. раби, Що Прибували в Капскую колонію, розмовляючи один з одним, користувалися так званою малайсько-португальською мовою - пиджином, що служила засобом міжетнічного спілкування в Нідерландській Індії.

У новій країні рабам доводилося вчитися нідерландському Освоюючи мову, вони привносили в нього багато елементів як з малайського, так і з португальських мов. Згодом деякі із цих елементів через африкаанс східної границі, на який мова рабів, як уже було сказано, вплинув, увійшли в сучасну літературну мову. Важливим фактором, що сприяв відокремленню й навіть деякої культурної самоізоляції цієї етнічної групи, поряд з їхнім соціальним станом з'явилася релігія. Більшість рабів з Південно-Східної Азії були мусульманами, і їхні нащадки зберегли прихильність ісламу до наших днів. Цікаво, що вперше спроби писати на африкаанс були початі саме в капской мусульманській громаді. В 60-х роках XIX століття з ініціативи шейха Абу Бакра, курда по походженню, у Капстаде були зроблені переклади фрагментів Корана й інших мусульманських священних книг на капский африкаанс. У своїй роботі перекладачі використовували арабську графіку. Таким чином, дана різновид знайшов писемність ще до того, як на базі африкаанс східної границі була створена літературна мова. У сучасній Південній Африці капский африкаанс розповсюджений у провінціях Західний і Східний Кап переважно серед так званих кольорових, тобто нащадків рабів змішаного походження. Білі африканери, які народилися й виросли на Капі, безумовно, володіють цим варіантом африкаанс, але в силу свого соціального стану й приналежності до іншої расової групи у своїй мовній практиці більше орієнтуються на літературну норму. Капский африкаанс відрізняється великою життєстійкістю. Для його носіїв він не тільки засіб спілкування, але також невід'ємна частина їхньої культури. Існує ряд авторів (наприклад, Адам Смал), що пишуть художні твори на цьому різновиді африкаанс. Висловлюється навіть думка (досить, втім, спірне) про необхідність введення шкільного утворення на капском африкаанс. На африкаанс Жовтогарячої ріки говорить інша етнічна група, що відповідно до класифікації, прийнятої в часи апартеїду, також прийнято позначати як кольорові. Цю групу становлять нащадки готтентотів, що переселилися в XVIII-XIX вв. з Капской колонії на північний захід регіону. Для народів койсанской культури, що були споконвічним населенням півдня Африки, підстава голландського поселення на Капі зіграло фатальну роль Політика Компанії відносно готтентотів була досить гуманної в порівнянні із прикладами колоніальної політики в інших країнах, якими буяє історія. Їх не перетворювали в рабство, не вели проти них воєн на знищення. Однак сам по собі контакт із європейською цивілізацією виявився згубним для цієї самобутньої етнічної спільності. Мова йде не тільки про фізичне їхнє вимирання внаслідок уживання алкоголю й особливо епідемій віспи, які в XVIII столітті несли тисячі життів Знайомство зі способом життя європейців, їхнім комфортом діяло развращающе на свідомість цього, що жили в гармонії із природою, народу, підривало основи його світогляду, розвивало в нього комплекс неповноцінності й зневажливе відношення до власної культури й мови. Доля готтентотів, що жили в безпосередній близькості від Капской колонії, зложилася подвійно: частина з них, перейшовши на службу до білих, влилася згодом у громаду капских кольорових, інша, прагнучи уникнути пагубного впливу європейців, мігрувала вглиб країни, в основному на північний захід. Але знаменно, що на новому місці переселенці організовували своє життя, наслідувати європейських звичаїв, і в спілкуванні між собою використовували мову, що вони перейняли в колоністів. Їх африкаанс був креольською мовою, що, увібравши в себе головні риси мови фрейбюргеров, відрізнявся рядом особливостей, характерних для койсанских мов. По ріці, у районі якої осідало більшість переселенців, дана різновид став згодом позначатися як африкаанс Жовтогарячої ріки. Як і у випадку з капским африкаанс, у збереженні й розвитку африкаанс Жовтогарячої ріки важливу роль зіграла релігія, але цього разу християнство Самим яскравим прикладом тому може служити діяльність Моравских братів - місіонерів, що активно працювали серед готтентотів у середині минулого століття. Прагнучи донести слово Боже до своїх підопічних, вони спеціально вивчали місцевий різновид африкаанс і проповідували на цій мові. Крім того, ними були зроблені перші переклади уривків зі Священного Писання на африкаанс. У цей час на африкаанс Жовтогарячої ріки говорять у південноафриканській провінції Північний Кейп і Внамибии. Розглянуті три основних різновиди африкаанс не відділені друг від друга непереборни

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Очерки и сочинения по русской и мировой литературе