Про кузню з оповідання «Кузня» (Носов)

Кузня стояла в узбіччя польового путівця, стороною обегавшего Малі Серпилки.

Вона була вибудувана в путівця ще в старожитні часи каким-ф серпилковским мужиком, що надумав, як павучок, поохотиться за всяким проїзним людом. Кажуть, начебто, сколотивши гріш на пришляховому ковальном дільце, мужик той згодом поставив поруч із кузнею ще й заїжджий двір. І ще кажуть, начебто брав він за постій не тільки живий грошик, але не гидував ні вівсом, ні натільним хрестом

У революцію серпилковци самоособисто спалили цей заїжджий двір начисто.

Распалясь, підпалили заодно й кузню. Однак незабаром зміркували, що кузню палили зрячи. Тим же часом розчистили пожарище, прикатили новий рокитовий пень під ковадло, зшили хутра, покрили цегельну коробку тесом, і з тієї пори кузня беззмінно й справно служила спочатку серпилковской комуні, а потім уже й колгоспу

Правда, був випадок, що має саме безпосереднє відношення до цього оповідання, коли кузня в Малих Серпилках раптом замовкла. Нежданно-негаданно помер коваль Захар Панків. А треба сказати, що Захар Панків був не просто коваль, а такий тонкий майстер, що до нього їздили із усякими хитромудрими замовленнями навіть із сусідніх районів. Бувало, лопне в гарячій роботі яка деталь у тракторі - механіки сюди: немає ні в районі, ні в області такої деталі. Усякі інші запчастини пропонують, а такий точно немає.

Вони до Панкову: так, мол, і так, Захар, сам розумієш, треба б зробити... Повертить мовчачи Захар постраждалу деталь (виду він був суворого, волосся підв'язував тасьмою по чолу, борода смоляна на полфартука, точнісінько як стародавній зброяр, але в сучасній техніці користь от як знала!), навіть інший раз той^-те-навіщо-те в збільшувальне скельце подивиться на злам. Ні слова, ні полслова не скаже, а тільки дбайливо загорне деталь у ганчірочку й опустить у кишеню. Отут уже й без слів зрозуміло: раз взяв, стало бути, виручить. Та й не тільки подивитися на Захарову роботу, а навіть видали послухати було любо. Як почнуть із молотобойцем Ванюшкой відбивати - що соборна дзвіниця: колоколят молотки на всілякі голоси. І баском, і заливистим підголоском. Свято, та й годі в Серпилках! Особливо по весні, перед посівною: небо синє, чисте, з дахів капає, теплінь, а вони визванивают на все біле світло...

Тієї ж восени призвали на військову службу Ванюшку. Зовсім осиротіла кузня, коштує в чистому полі з тужно розкритими воротами. Серпилковци, що звикли до веселого передзвону молотків за садами, почували себе так, начебто в їхніх хатах зупинилися ходики. Відразу стало якось глухо й незатишно в Серпилках: дуже вуж не вистачало їм цього перестуку на вигоні. Та й з господарського побуту випала кузня: ні отковать чого, не приладити. Сильно жалували сер-пилковци, що у свій час не приставили до Захара якого-небудь тямущого мальца, щоб засвоїв і перейняв тонке Захарові мистецтво. І раптом з порожніх осінніх полів через наскрізні облетілі сади до Серпилок виразно долетіло: « Дон-дон-дилинь... дон-дон-дилинь...»

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Очерки и сочинения по русской и мировой литературе