Рецензія до роману Фінансист. Частина 2. — художній аналіз. Драйзер Теодор

Трудове життя Драйзера почалася в тім віці, коли нормальні діти ще грають в іграшки. Він продавав газети, наймитував на' фермі, мил посуд у ресторанах, розвозив покупцям скобяние товари, доставляв білизну із пральні, збирав квартирну плату в жителів нетрів у Чикаго... Важко перелічити всі професії, які перепробував юний Драйзер. Часто він виявлявся зовсім без роботи. Йому довелось испробовать смак благодійного супу й ночувати в нічліжках. Це був тяжкий життєвий досвід, але для майбутнього письменника корисний

ДО 1892 р. ставиться початок журналістської діяльності Драйзера. (Даний матеріал допоможе грамотно написати й по темах Рецензія до роману Фінансист. Частина 2.. Короткий зміст не дає зрозуміти весь зміст добутку, тому цей матеріал буде корисний для глибокого осмислення творчості письменників і поетів, а так само їхніх романів, повістей, розповідей, п'єс, віршів) Він працював як репортер у газетах Чикаго, Сент-Луїса, Питтсбурга, Толидо, Нью-Йорка. Співробітництво в газетах сприяло більше широкому знайомству з національною дійсністю. Пізніше він згадував про цю смугу свого життя: «Я пішов працювати в газети, і із цього моменту почалося моє справжнє зіткнення з життям - з убивствами, підпалами, насильствами, хабарництвом, корупцією, обдурюванням і лжесвідченням у будь-яких формах, які тільки можна собі представити» Зі своєї газетної роботи Драйзер витяг ще один урок: він зрозумів, як безпринципна, аморальна й продажна буржуазна преса. В 1895 р. він кинув репортерську діяльність і почав співробітничати в журналах. Він писав замітки, замальовки, нариси, у яких уже тоді виявилося незвичайне літературне дарування. Незабаром йому вдалося пробитися в найбільші американські журнали того часу

Журнальна робота Драйзера була різноманітна, але в ній все-таки проглядається прихильність до певного жанру. Драйзер віддавав перевагу нарису-портрет, що опирається на інтерв'ю. Його нариси утворять дві серії: «Життєві історії людей, що домоглися успіху» і «Замітки про суспільні характери». Готовлячи матеріал для нарисів, Драйзер зустрічався й розмовляв із самими різними (але завжди значними) людьми. Серед них ми зустрічаємо великого винахідника Томаса едисона, що видається письменника Вільяма Хоуеллса, відомого залізничного магната мільярдера Дж. Гулда, мільйонерів Карнегі, Армора, Филда... Знайомство із сильними миру цього значно розширило кругозір Драйзера, дозволило йому побачити поблизу те, що звичайно приховано від очей рядових американців

Таким чином, ми бачимо, що власний життєвий досвід Драйзера як би підготував його до ролі «відкривача Америки». Біографи давно вже звернули увагу на те, що в таких романах, як «Сестра Керри», «Дженни Герхардт», «Американська трагедія», широко використана автобіографічний матеріал. Але, зрозуміло, не можна зводити все до особистого досвіду письменника. Одного особистого досвіду отут було недостатньо. Про цьому наочно свідчить його «Трилогія бажання», що включає в себе три романи - «Фінансист», «Титан» і «Стоїк».

У ході стрімкого економічного розвитку США після Громадянської війни почалося інтенсивне злиття фінансового капіталу із промисловим, що закономірно повело до виникнення гігантських трестів, корпорацій, монополій, що зосередили у своїх руках величезні багатства й нечувана влада над мільйонами трудівників. Вони жорстоко розправлялися з конкурентами, нещадно експлуатували робітників і фермерів, не відаючи ніяких обмежень. Вони не вважалися ні із законом, ні з моральними принципами. Їхньою мораллю була мораль бандитів, яким нема чого боятися, оскільки законодавчу й виконавчу владу вони закуповували на корені, користуючись корупцією, що вразила, подібно епідемії, державну владу на всіх рівнях. У народній свідомості Америки діяльність цих корпорацій і монополій асоціювалася з образом спрута, що не знає жалості, від щупалець якого неможливо вкритися. До речі кажучи, Френк Норрис, що написав роман про безнадійну боротьбу фермерів із залізничним трестом, так і озаглавив його - «Спрут». Це була «нова» Америка, що стояло «відкрити» американським письменникам, і вона породила нову фігуру «хазяїна життя» - не просто багатія, власника заводів або фабрик, не торговця й банкіра, а фінансиста

Для зображення цієї «нової» Америки й сформованого нею людського типу Драйзеру вже не могло вистачити особистого життєвого досвіду. Йому довелося засісти за книги, документи, газетні й журнальні публікації, архівні матеріали.. У пошуках «героя» він тщательнейшим образом обстежив життя й діяльність щонайменше двох десятків фінансистів, таких, як Морган, Рокфеллер, Гулд, Гарриман і т.п. Зрештою він зупинив свій вибір на долі Чарлза Тайсона Йеркса, що здався йому найбільш підходящим прототипом для героя трилогії. Мультимільйонер йеркс почав свою фінансову діяльність у Філадельфії, потім перебрався в Чикаго, де монополізував міський рейковий транспорт, і завершив життя в Лондоні, де майже превстиг у намірі прибрати до рук всю лондонську підземку, йеркс був людиною діяльним, енергійним, сміливим, безсоромним і безчесним, позбавленим яких би те не було моральних принципів. Своє життя він поклав на задоволення трьох своїх страстей, якісь становили гроші, жінки й живопис. Фінал життя Йеркса виявився, однак, катастрофічний: він втратив смак до жінок і мистецтва, а колосальне його багатство, закладене й перезаставлене заради позик, які повинні були дати йому можливість придбати контрольний пакет акцій лондонського метро й потім нечувано збагатитися, пішло смолотка.

В «Трилогії бажання» Драйзер досить точно відтворює життєву історію йеркса. Перший роман - « Фінансист-Присвячений филадельфийскому періоду, другий - «Титан» - чиказькому, третій - «Стоїк» - лондонському. Однак варто мати на увазі, що, хоча на багатьох сторінках трилогії Драйзер майже дослівно перекладає багато документів і матеріали, що стосуються кар'єри Йеркса, він зовсім не прагнув написати біографію знаменитого фінансиста. Його трилогія - не опис частки випадку, але узагальнюючий художній утвір, що має метою проаналізувати соціальне явище

«Фінансист» - початкова частина трилогії - містить не тільки опис раннього етапу діяльності героя, але виявляє собою як би введення в мир фінансових операцій, махінацій, угод, характерних для великого американського міста другої половини XIX століття. Існування цього миру теоретично було відомо читачам Драйзера, але мало хто, по суті, розумів механіку й принципи його функціонування. Автор веде читача в банки, торговельні контори, лихварські «офіси», у муніципалітет і на біржу, докладно пояснює техніку спекулятивних операцій, способи, за допомогою яких робляться гроші з «нічого», показує, яким образом фінансисти прибирають до рук міське самоврядування й одержують можливість господарювати в міській скарбниці як у власній кишені. Інформація, присвячена цим аспектам життя Філадельфії, займає значну частину роману й допомагає читачеві перетворити загальне поняття в конкретне знання. Письменник зриває вуаль таємничості з «більших грошей» і оголює аморальність титанів фінансового мира

У центр цього миру Драйзер поставив свого героя - Френка Алджернона Каупервуда, характер складний, неоднозначний і, так сказати, багатофункціональний. У деякому змісті Драйзер випливав укоріненої вже в американській літературі традиції «роману успіху», найбільше чітко представленої творами Гораціо Алджера, герої яких, починаючи «знизу» (чистильники чобіт, продавці газет, хлопчики на побегушках), незмінно досягали вершин слави й багатства завдяки ретельності, працьовитості, заповзятливості й кмітливості. Однак, на відміну від Алджера, Драйзер писав не апологію героя, а, скоріше, його викриття

Письменник розповідає історію Каупервуда, починаючи з дитячого років. Він споконвічно наділяє свого героя фізичною силою, красою, енергійністю, гострим розумом, чарівністю, здатністю вселяти довіра - людськими якостями, які Каупервуд зберігає до кінця. У цьому змісті характер Каупервуда статичний і незмінно викликає симпатію читача. Якщо говорити про еволюцію образа, то вона буде зосереджена переважно у двох взаємозалежних областях - професійної й моральної. Каупервуд наживає професійний досвід, і в цьому процесі руйнуються моральні підвалини його особистості. Він не стає «лиходієм». Він просто стає людиною, позбавленою моральності. Вона підмінюється примітивною етичною системою, в основі якої лежить принцип: «мої бажання насамперед». Звідси, до речі кажучи, і назва всього циклу - «Трилогія бажання».

«Задавшись метою викрити відвертав «великого бізнесу», Драйзер міг би, звичайно, зробити свого героя вилупком, людиноненависником, одержимим патологічною пристрастю до наживи й т.д., тобто, говорячи іншими словами, перетворити його в «лиходія». Але «лиходій» - це завжди відхилення від норми. Письменника ж цікавила сама норма, виражена в «нульовій моральності». Та Америка, що Драйзер тепер «відкривав» для своїх читачів, і була Америка з «нульовою моральністю».

Труднощі завдання письменника була сполучена з тим, що ділова Америка ретельно приховувала цю відсутність моральних принципів. У ході були моральні системи, що сходять почасти до заповідей Христа, почасти до просвітительської етики, відбитої в «Декларації незалежності» і утворах Бенджамина Франкліна. Вони служили «фасадом», прикриттям, маскою, що приховує «нульову моральність». Звідси дивовижне лицемірство, що пронизує суспільне й приватне життя американців, лицемірство настільки звичне, що воно навіть не усвідомлювалося як лицемірство. Багато ділових людей зовсім щиро вірили у власну чесноту й настільки ж щиро вірили в необхідність здійснення аморальних учинків, навіть не замислюючись про їхню аморальність. Характерним прикладом у цьому змісті може служити Батлер - один з персонажів «Фінансиста», що обвинувачує Каупервуда в тім, що той «банкрут, шахрай і злодій», і навіть волає до закону. При цьому йому ні на мить не спадає на думку, що він точно такий же шахрай і злодій і що, строго говорячи, по ньому теж «в'язниця плаче».

Одна з важливих функцій образа Каупервуда в «Фінансисті» полягає в тім, що в цьому характері відсутність морального принципу, властиве всім виведеним у романі фінансовим тузам Філадельфії (Молленхауеру, Батлеру, Симпсону й ін.), представлено в концентрованій і відкритій формі. Зрозуміло, Каупервуд не виголошує з амвона, що він не визнає загальноприйнятої моралі, але й не обманює себе й інших. У розмові зі своєї улюбленої ейлин він висловлюється на цей предмет досить відверто: «Для того, щоб домогтися успіху... людині необхідно - нехай чисто зовні - зважати на загальноприйняті норми. Більше нічого не потрібно». Каупервуд з легкістю бреше іншим, але ніколи не бреше собі. Він не ховає щирих мотивів своїх учинків і, на відміну від інших, не носить маску зі сталістю, завдяки якому вона, буває, приростає клицу.

Сила Драйзера, його геніальність - у здатності пронизливого бачення життя, в умінні виявити, осмислити й відтворити в художніх образах величезної узагальнюючої сили нові, важливі шари національної дійсності. Він володів даром аналізу й передбачення. Образи, створені їм, і обставини, їх навколишні, не просто типові. Вони концентрують у собі такі риси суспільного буття Америки, які ще не були домінуючими, але повинні були стати такими через деякий час. Саме ця здатність робила Драйзера лідером літературного розвитку Сполучених Штатів початку XX сторіччя

Помітимо, однак, що силі художнього прозріння в Драйзера супроводжувала слабість філософського тлумачення дійсності. Подібно многим своїм сучасникам - Френку Норрису, Джеку Лондону, ептону Синклеру й іншим - письменник випробував потужний вплив популярної в ті часи філософії позитивізму в її спенсерианском варіанті й ідей соціального дарвінізму з деяким нальотом ніцшеанства. У своїй свідомості Драйзер підкорив суспільний розвиток природному закону. Він знаходив (і показував) прояв цього природного закону й у цілому, і в частковостях. Найпростіший приклад - сцена, що письменник малює на перші ж сторінках роману: маленький Френк Каупервуд спостерігає битву омара й каракатиці в акваріумі на рибному ринку. Омар, природно, пожирає каракатицю, оскільки тієї нема чим захищатися. Це, можна сказати, найпростіша ілюстрація дарвінівської тези про виживання найбільш пристосованих або, якщо завгодно, ницшеанского тези про те, що в бігу перемагає найшвидший, а в бійці - найсильніший. Юний Френк витягає звідси «відповідь на загадку, що довго мучила його: як улаштована життя? Так все живе й існує - одне за рахунок іншого. Омари пожирають каракатиць і інших тварин. Хто пожирає омарів? Зрозуміло, людина... Ну, а хто пожирає людину?.. Так, так, звичайно! Одні люди живуть за рахунок інших». От, з дозволу сказати, і вся філософія, і ніщо на наступних сторінках роману їй не суперечить

Із цим, до речі, зв'язаний і забавний курйоз, що виникає щораз, коли критики намагаються інтерпретувати образ Каупервуда. Вони дорікають письменника в тім, що, створюючи образ колосальної викривальної сили, він «мимоволі любується», «захоплюється» своїм героєм. При цьому критики зовсім справедливо посилаються на те, що всякий читач, що прочитав роман, випробовує до героя почуття симпатії й цілком співчуває йому навіть в аморальних його діяннях. Здається, що тут у наявності некоректна постановка проблеми. Художній образ є продукт спостережень письменника, пропущених через його творчу уяву. Якщо письменник наділяє свого героя якимись рисами характеру, то не слід запитувати: «Як так? Чому?» Правильно буде запитати: «Навіщо? З якою метою?» І тоді все відразу стає на свої місця. Френк Каупервуд - фінансист, тобто людина, що оперує не стільки своїми, скільки чужими капіталами, які він запозичить у приватних осіб, банків і комерційних організацій. Він повинен викликати довіру, упевненість, що в нього дістане розуму, волі, енергії, щоб належним чином розпорядитися засобами й забезпечити прибуток. Без цього йому не бачити капіталів, не бути фінансистом, не витримати боротьби з конкурентами. Його особиста чарівність і інші привабливі якості - це, якщо завгодно, «клішні», що забезпечують омарові перемогу над каракатицею

Працюючи над першим романом трилогії, Драйзер виходив з думки, що фінансистом не можна стати, їм потрібно народитися, що здатність до фінансової діяльності те саме що прекрасний голос співачки або таланту художника - у тому розумінні, що вона є дарунок природи. Природа створює фінансиста й дає йому призначення. Як би порочна, аморальна й антигуманна не була діяльність фінансиста, вона в остаточному підсумку створює якісь позитивні цінності - розвиток мережі залізниць, будівництво міст, розробку корисних копалин і т.п. Драйзер вірить у те, що фінансові «титани» ніколи не захоплять владу над народом, країною, миром. Про цьому знову ж подбає природа, що підкоряє все закону «неминучого рівняння» і на противагу цієї категорії людей створює інших, не менш енергійні й обдарованих, пренаступні протилежні цілі. Загальний принцип «філософії» Драйзера укладений у його міркуванні про ліс. Природа не піклується про окремі дерева. Вона піклується про ліс. Окремі дерева можуть виростати до будь-якої висоти. В остаточному підсумку, вони однаково загинуть. А ліс пребудет вовеки.

Неважко помітити, що філософія молодого Драйзера була еклектична, суперечлива, непослідовна. Ми можемо тільки погодитися з радянським дослідником творчості Драйзера Я - Засурским, що писав: «Вплив буржуазної ідеології, зокрема вплив ідеалістичної філософії Спенсера, перешкодило письменникові до кінця усвідомити ті соціальні проблеми, які він так глибоко бачив, почував і зображував. Усе більше очевидним стає контраст між безжалісною критикою підвалин капіталістичної Америки й обмеженістю філософської концепції Драйзера, невідповідність між критикою і його висновками».

Але не будемо при цьому забувати, що, які б не були філософські омани письменника, Драйзер залишається Драйзером, генієм, що відкрив «нову» Америку й показавшим її читача. Немає нічого дивного, що американський критичний реалізм XX сторіччя виник завдяки зусиллям «натураліста» Драйзера. І прав був той письменник, що ще у двадцятих роках помітив, що куди б не направив свої зусилля американський літератор, яку б область життя він пі торкнувся, воно всюди виявить сліди, залишені «важкими ногами» Драйзера. Драйзер ішов спереду.

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Очерки и сочинения по русской и мировой литературе