Шолохов — «Піднята цілина» (Дворяшин)

Художня майстерність автора «Піднятої цілини» з особливою силою виявилося в рельєфності людських характерів, зображених у добутку (я б зняла без шкоди змісту).

Характерно, що всі значимі події зображуються Шолоховим у сприйнятті різних персонажів, що створює широку поліфонічну основу роману. Не випадково в «Піднятій цілині» чимало епізодів, у яких герой показані в момент полеміки; у таких ситуаціях з найбільшою яскравістю виявляються не тільки їхні особистісні властивості, але й політичні позиції. Мабуть, найбільш напруженим з таких епізодів є суперечка Давидова, Нагульнова й Разметнова про розкуркулювання Гаева.

Напередодні, коли на зборах бідняцького активу приймалося рішення про розкуркулювання, розбіжностей між комуністами не було. Ніхто з них не сумнівався в законності й справедливості «такої пролетарської кари». Однак коли наступного дня довелося здійснювати це рішення, кожний із гремяченских керівників пережив щиросердечне потрясіння. Це можна сказати не тільки про Разметнове, сум'яття якого прямо зображене в романі. Видимо, нелегко далося розкуркулювання й Давидову, і Нагульнову. Не випадково в згаданій сцені герої викладають своє відношення до, що відбувається в стані крайнього порушення

Про це свідчить внутрішня напруженість, з якої Давидов переконує Разметнова в справедливості розкуркулювання, здається, що він більшою мірою переконує самого себе. Це проявляється й у надзвичайній напруженості Нагульнова, що дозволяється припадком. Не можна не визнати, що в судженнях кожного з них є певна логіка, що ґрунтується на індивідуальному життєвому досвіді, на особистих моральних принципах і переконаннях. Як же співвідноситься ця персональна логіка з вищими вимогами людської моралі й справедливості, що визначили моральний потенціал «Піднятої цілини»? Простіше говорячи, хто ж з героїв прав у цій суперечці, якщо в оцінці їхніх позицій виходити не тільки із сучасних філософських, етичних подань, але й з духовних орієнтирів, відбитих у романі Шолохова?

Довгий час безумовним виразником істини в цьому епізоді критики вважали Давидова. В 60-70-і роки критична думка всі частіше стала відмінюватися до того, що вища справедливість укладена в словах і діях Разметнова, що у стані граничного нервового порушення протестує проти жорстокого насильства над людьми: «Розкуркулювати більше не піду... Я... Я... з детишками не навчений воювати!..» Дійсно, неприйняття Разметновим соціальної й моральної несправедливості виражено з таким серцевим болем і пристрасністю, що воно не може бути спростовано жодним з опонентів - ні Нагульновим, ні навіть Давидовим

Давидов немов не чує свого товариша, не розуміє щирих причин його сум'яття, його логіка розходиться з доводами Разметнова. Замість конкретної долі сімейства селянина-середняка Гаева йому бачиться узагальнений образ ворога: «Ти їх жалуєш... Шкода тобі їх. А вони нас жалували?..» Тим часом здається настільки очевидним, що діти Гаева ні в якій мері не били й не могли бути відповідальні ні за страждання сім'ї Давидових, пі за сльози сиріт. І все-таки, здається, жоден з учасників розглянутої сцени не може претендувати на об'єктивність, не виражає позицію, що відповідає поглядам і поданням самого Шолохова. Прямого авторського коментарю полемічного зіткнення Давидова, Разметнова, Нагульнова в романі ні, однак у самому розвитку дії, у русі життя, відбитому в «Піднятій цілині» таяться орієнтири, що позначають справжню оцінку дій героїв з позиції автора роману

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Очерки и сочинения по русской и мировой литературе