У парку в Мамаева кургану

У парку в Мамаева кургану

Посадила яблуню вдова,

Прикріпила до яблуні дощечку,

На дощечці вивела слова:

«Чоловік мій був на фронті лейтенантом,

Він загинув в 42 році,

Де його могила, я не знаю,

Так сюди поплакати я прийду».

Посадила дівчина берізку:

«Свого не знала я батька,

Знаю тільки, що він був матросом

Знаю, що боровся до кінця».

Посадила жінка горобину:

«У госпіталі вмер він від ран,

Але свою любов я не забула

Тому ходжу я на курган».

Нехай з роками напису зітруться

Їх ніхто не зможе прочитати

Буде до сонця дерево тягтися

И весною птаха прилітати

И коштують дерева, як солдати,

И в буран коштують вони, і взной.

З ними тих - загиблі колись,

Оживають каждою навесні.

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Очерки и сочинения по русской и мировой литературе