Ворошилова — Креолизованний текст у політичному дискурсе

М. Б. Ворошилова КРЕОЛИЗОВАННиЙ ТЕКСТ У ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСЕ (Політична лінгвістика.

- Вип. 3(23). - Єкатеринбург, 2007. - С. 73-78) In this article further detail is given about the study of creolized texts: how they function in political discourse, what the main methods of their investigation are and what types of creolized texts dominate in Russian political discourse.Наприкінці XX - початку XXI століття остаточно сформувався такий самостійний науковий напрямок, як політична лінгвістика.

А. П. Чудинов відзначає: "на сучасному етапі розвитку науки стає усе більше ясним, що політична лінгвістика, що раніше поєднував лише матеріал для дослідження (політична комунікація, "мова влади") стає самостійним науковим напрямком зі своїми традиціями й методиками, зі своїми авторитетами й науковими школами" [Будаев, Чудинов 2006: 19]. Одним із центральних визначень політичної лінгвістики стало поняття дискурса. Дискурс - це багатозначний термін-поняття цілого ряду наук (Про різноманіття варіантів визначення дискурса див.: [Демьянков 2003; Карасик 2002; Кубрякова 1997; Паршин 1999; Селиванова 2002; Слишкин 2000; Шейгал 2000; Чудинов 2002]). Як відзначають дослідники, дискурс, у тому числі й політичний, завжди знаходить своє вираження в тексті, він виникає й виявляється в тексті й через текст, але в жодному разі не обмежується їм, не зводиться до якомусь одному тексту.

Дискурс не обмежується рамками властиво тексту, а включає також соціальний контекст комунікації, що характеризує її учасників, процеси продукування й сприйняття мовлення з урахуванням фонових знань. Дискурс - це текст у нерозривному зв'язку із ситуативним контекстом, він виходить за межі тексту й містить у собі різні умови його реалізації.

Таким чином, дискурс існує в текстах, і тому аналіз дискурса - це насамперед аналіз тексту, але тексту, "зануреного в реальність". Політичний текст - це "закінчений мовний добуток політичної комунікації, формою реалізації якого є політичний дискурс" [Феденева 1998]. Безсумнівно, політичний текст володіє поруч специфічних, властивих тільки йому, чорт, серед яких основної є идеологичность. Т.

С. Магера відзначає: "політичні тексти - це тексти, що володіють певною інтенцією, під якою розуміється загальна установка, спрямованість тексту на досягнення певного результату" [Магера 2005: 24]. Будь-який політичний текст має комунікативну целеустановку на вплив і переконання, об'єктом якого є самі широкі верстви населення. В останні роки все більша увага лінгвісти приділяють організації так званих креолизованних текстів]. Дійсно, особливу значимість у сучасній політичній комунікації, на думку цілого ряду дослідників [Бойко 2006; Магера 2005; Чудакова 2005 і ін.], здобувають семиотически ускладнені, або креолизованние, тексти, у формуванні змісту й прагматичного потенціалу яких взаємодіють коди різних семиотических систем, які у свою чергу інтегруються й переробляються реципієнтом у якесь єдине ціле. Незважаючи на той факт, що на рівні глибинної семантики, мабуть, не існує принципової різниці між значенням вербальних і іконічних знаків, проте, спеціальні дослідження свідчать про те, що вербально й невербально передана інформація сприймається по-різному.

Так, інформація, що втримується безпосередньо в текстовому повідомленні, засвоюється лише на 7%, голосові характеристики сприяють засвоєнню 38% інформації, тоді як наявність візуального образа помітно підвищує сприйняття - до 55%. При цьому важливо відзначити, що якщо вербально представлена інформація впливає на свідомість індивіда раціональним шляхом, те використання різних паралингвистических засобів автоматично перекладає сприйняття на підсвідомий рівень (Г. Г.

Почепцов) [цит. по: Бойко 2006]. Крім того, візуально сприймана інформація, "враження ока", на думку дослідників, викликає в адресата більша довіра.

Так, Л. Войтасек пише: "те, що ми бачимо, швидше й легше приймається як істина, викликає менше побоювань" [Войтасек 1981: 190]. Зображення, на відміну від слова, що завжди представляє чийсь інтерес або позицію, приймається, як правило, як якась об'єктивна картинка й не співвідноситься у свідомості адресата з тією або іншою політичною установкою адресанта, воно здається більше демократичним [цит. по Чудакова 2005: 189].

Таким чином, можна говорити про величезну силу, що впливає, креолизованного тексту, що й спричиняється їхню популярність і актуальність у рамках сучасного політичного дискурса. У центрі уваги дослідників політичного дискурса виявилися наступні жанрові різновиди креолизованних текстів: політичний плакат, агітаційна листівка, політична карикатура й ілюстративний матеріал публіцистичних политтекстов. У цей час у ході аналізу сучасних наукових працях, присвячених вивченню політичного креолизованного тексту, уже можна виділити кілька сформировавшихся підходів до аналізу матеріалу: 1) семиотическое напрямок, у тому числі роботи з концептуального метафорике; 2) структурно-риторичний напрямок, присвячений питанням взаємодії язиковий і іконічної складової креолизованного тексту; 3) комунікативний напрямок, у центрі уваги дослідників проблема комунікативні стратегії й тактик.

Політична карикатура "Однієї з найважливіших форм невербального спілкування людей здавна вважається карикатура", - пише А. В. Дмитрієв [www: 1].

Карикатура - як малюнок, що зображує кого-небудь у навмисно перебільшеному, смішному, перекрученому виді - у політичній комунікації використовується, по зауваженню деяких дослідників, приблизно з XIII століття до нашої ери. А.

В. Дмитрієв зв'язує народження політичної карикатури з появою знаменитого малюнка, що зображує Рамзеса III, що грає з антилопою в шашки. Безсумнівно, що політична карикатура - як один з основних видом графіки - уживається давно, але все-таки як особливий вид мистецтва він почав здобувати особливе значення лише в другій половині XIX століття.

У цей час карикатура частіше сприймається не просто як якийсь засіб критики, іронії, але і як якесь дзеркало сучасності, що чуйно реагує на всі зміни в суспільстві, "як значиме джерело даних про взаємини між людьми, політичними подіями й владою" [Будаев, Чудинов 2006: 132]. Нерідко дослідники говорять про безсумнівний авторський початок у політичній карикатурі, а значить її образна система повинна відбивати індивідуальну інтерпретацію подій, але більшість учених давно погодилися, що ця інтерпретація безперечно несе на собі відбиток національної колективної свідомості, і отже вивчення політичної карикатури є значимим джерело інформації про суспільну свідомість. Більшість політичних карикатур присвячені найважливішим і гостро актуальним проблемам таким, як виборчі кампанії, питання війни й миру, корупції в уряді, наприклад, в останній рік популярна тема національних проектів у Росії. Крім цього політична карикатура виконує й функцію, що впливає, тому що є дуже діючим засобом формування суспільної думки, що найбільше активно використовувалося радянською владою. Представлена історія розвитку культури політичної карикатури в Росії в роботі А. В.

Дмитрієва "Соціологія гумору" [www], що розглядає в першу чергу об'єкт карикатури, є прямим підтвердженням вище сказаного Так, дослідник затверджує, що традиційно об'єктом критики в політичній карикатурі всіх часів і народів ставали володарі з їхніми огидними пороками, але в "особливі періоди", наприклад війна, революція, відбувався якийсь зсув убік "ворога". Для багатьох художників дороговказним стало відоме висловлення А. В. Луначарского: "И зараз наш сміх, спрямований проти ворога, буде злим, тому що ворог ще сильний" [цит. по: Дмитрієв www: 1]. У роки Великої вітчизняної війни карикатуристи, природно, звернули свої "знаряддя" на діячів фашисткою Німеччини, а після закінчення на колишніх радянських союзників - Черчілля, Трумена й інших політичних лідерів США й Західної Європи. Далі автор аналізованої роботи пропонує з опорою на дослідження В. Богорада класифікацію образотворчих символів, використовуваних у сучасній карикатурі [цит. по: Дмитрієв www: 4-6]. У першу чергу, виділяється так звана "езопівська" група: "люди й тварини наділяються однаковими властивостями не тільки зовнішнього вигляду, але також характеру й інтелекту". Поступово, як відзначає дослідник, виходить із уживання класична "міфічна група", де прообразами служать персонажі Древньої Греції й Древнього Рима. Навпроти популярність зберігає "середньовічна" група (лицарі, блазні й королі). Наступні групи автор позначає, використовуючи терміни В. Богорада: "піктографічна", що містить у собі всі міжнародні умовні позначки; "итимеческая", що складається із символів-жестів (наприклад, відома російська дуля); "платтяна" (стереотипні образи такі, як клоун, поліцейський, медсестра й т.д.); найбільше ж уживаної серед вище зазначених автор уважає "речову" групу, що використовує образи предметів, що оточують нас в побуту, наприклад, стіл, диван, телевізор, холодильник і т.д. Процес формування нової образотворчої символіки ґрунтується на принципі "поступовості", як відзначає А. В. Дмитрієв: "нові символи звичайно створюється на старому сприйнятті інших символів". Так наприклад, сучасний російський герб нерідко обіграється в політичній карикатурі через такі прецедентние образи, як голуб миру - замість двоглавого орла. Відзначимо, що в даній класифікації поняття прецедентности займає центральне місце, так поняття "узнаваемости" візуального образа основне для карикатури як жанру графіки, а значить подальше вивчення даного феномена в рамках креолизованного тексту безсумнівно актуально. Представлена дослідниками (А. Дмитрієвим, В. Богорада) і розглянута нами класифікація образної системи сучасної політичної карикатури є одним з найважливіших знарядь її (карикатури) аналізу. Сучасні лінгвістичні дослідження політичної карикатури також традиційно розвиваються в руслі семиотического напрямку, як у силу традицій, так і в силу специфіки самого матеріалу вивчення Політична карикатура заснована на сполученні таких семиотических систем, як графіка й мова, причому перше грає безсумнівну провідну роль. Текст підпису під карикатурою (або рідше "усередині") традиційно зведений до мінімум, і використовується лише для актуалізації того або іншого компонента значення. Вплив на свідомість реципієнта в основному відбувається по візуальному каналі, тому розгляд проблем кореляції вербального й візуального ряду в рамках карикатури не актуальний. Відзначимо, що в російській науці політична карикатура, як правило, є супутнім матеріалом дослідження, спеціальних серйозних робіт, присвячених цьому актуальному питанню поки ні, навпроти в закордонній лінгвістиці систематичне вивчення політичної карикатури почалися ще 80-е роки минулого сторіччя. Детальний огляд сучасних закордонних досліджень політичної карикатури представлений у роботі Будаева е. В., Чудинова А. П. "Метафора в політичному интердискурсе". Автори також відзначають, що "лідируюче місце в дослідженні невербальних політичних метафор займають роботи з метафор у політичній карикатурі" [Будаев, Чудинов 2006: 132]. Дослідження концептуальних метафор у політичних карикатурах спрямовані на рішення ряду найважливіших питань: 1) виявлення ролей, приписуваних політикам [Benoit et al. 2001; Seymour-Ure 2001], 2) аналіз візуальних образів зовнішнього ворога [Diamond 2002; Edwards 1993]; 3) подання кандидатів під час виборів (президента й ін. посада) [Buell, Maus 1988; Sena 1985] [цит. по. Будаев, Чудинов, 2006]. Однак найбільшої інтерес, на думку авторів, представляють роботи, присвячені зіставленню вербальних і невербальних політичних метафор у рамках одного дослідження. На бе
зсумнівний зв'язок між даними рівнями у свій час указував і А. Н. Баранів, що розглядає візуальний ряд як одну з форм існування політичних метафор, які "часто дають початок серіям карикатур, заснованих на метафоричних наслідках" [Баранів 1991: 192]. У ході досліджень, присвячених даних проблематики, ученим (наприклад, [Bergen 2004]) "удалося показати, що в основі осмислення певних політичних подій як у вербальних політичних метафорах, так і в політичних карикатурах лежать ті самі концептуальні метафори, що є значимим підтвердженням первинності ментальної природи метафори, що об'єктивується на різних рівнях політичної семіотики" [Будаев, Чудинов 2006: 135-136]. Як показує представлений огляд, вивчення політичної карикатури цікавий і актуальний напрямок сучасної політичної лінгвістики. Політична ілюстрація У рамках робочого визначення "політична ілюстрація" ми в ході теперішнього дослідження розуміємо: креолизованний текст, використовуваний у публіцистичних текстах, присвячених висвітленню політичних питань. Специфіка політичної ілюстрації на відміну від розглянутої вище політичної карикатури проявляється в тісному й нерозривному взаємозв'язку вербальних і невербальних компонентів Ілюстрація - це зображення (малюнок, фотографія й т.п.) що пояснює й доповнює основний текст. Тому основної й найбільш популярних метод аналізу даного матеріал розвивається в руслі структурно-риторичного напрямку: у центрі досліджень - аналіз кореляцій між компонентами креолизованних текстів. Дійсно, зображення й слово, вербальний і невербальний компоненти креолизованного тексту ніколи не являють собою якусь "суму семиотических знаків", їхнє значення інтегрується й "утворить складно побудований зміст" [Анісімова 2003], що особливо актуально в рамках політичної ілюстрації. Таким чином, між вербальною й невербальною частинами креолизованного тексту встановлюються різні види кореляції, у сучасній лінгвістиці існує кілька підходів до їхнього опису й класифікації. Докладний огляд даних класифікацій представлений у роботі Анісімової Е. Е. "Лінгвістика тексту й міжкультурна комунікація (на матеріалі креолизованних текстів)" (2003), а також у статті Ворошиловой М. Б. "Креолизованний текст: аспекти вивчення" (2007). Яскравим прикладом такого підходу може служити розділ у дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук Н. М. Чудаковой (2005). Автор аналізованого дослідження простежила різні види взаємозв'язку між вербальним (а саме - метафоричними вираженнями) і іконічним компонентами на прикладі статей "Дванадцять" К. Смирнова ( Комерсант-Влада. 2000. №27) і "Інвестиційний клімат: три пояси" е. Бернштейна (НВ. 2000. №27). Особливо цікавим і актуальним авторові представляється дослідження взаємодії візуальної частини тексту з концептуальними метафорами, домінантними в російській культурі, у російській самосвідомості: Чудакова Н. М. підкреслює тісний зв'язок візуальної метафори з національною культурою. "Наприклад, за мотивами традиційної концептуальної метафори "загибель - це пропасти" у друкованих засобах масової інформації, - відзначає автор, - створюється широкий візуальний ряд метафори "пропасти"", тому що "візуальний ряд, утворений на базі концептуальної метафори "загибель - це пропасти", має відкриту структуру й може поповнюватися нескінченно довго за рахунок актуалізації всі нових метафоричних змістів, заснованих на інтерпретації тих або інших проблемних ситуацій" [Чудакова 2005: 189, 191]. Серед інших концептуальних метафор, домінантних у росіянці національній самосвідомості, дослідник відзначив наступні: дорога (вибір подальшого шляху розвитку), земля й поле під час оранки (Росія), сонце (президент, влада, законодавство), хмари (небезпека), дощ (неприємності), гори (політики), термометр (вимір народного невдоволення), парасолька (закон) і т.д. Аналізуючи види взаємодії між вербальними й невербальними метафорами політичної ілюстрації, автор відзначає кореляції двох типів: 1) відносини взаємозалежності, при якій інтерпретація візуальної частини визначається домінуючою метафоричною моделлю, заданої в тексті (це тексти із часткової креолизацией); 2) відносини взаимодополнения, при якому зображення стає наслідком найбільш значимих концептуальних метафор і тому зрозуміло без слів і може існувати самостійно (це тексти з повної креолизацией) [Чудакова 2005: 194]. Також у ході дослідження Н. М. Чудакова пише, що зображення, на відміну від слова, що завжди представляє чийсь інтерес або позицію, приймається, як правило, як якась об'єктивна к

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Очерки и сочинения по русской и мировой литературе