Герой роману Ф. М. Достоєвського «Брати Карамазови»


Він був у той час навіть дуже гарний собою, стрункий, средневисокого росту, темно-русявий, із правильним, хоча трохи подовженим овалом особи, із блискучими темно-сірими широко розставленими очами, досить замислений і очевидно досить спокійний». Мати А. К., Софія Іванівна, умерла, коли йому було чотири роки. Перші три місяці після її смерті Алеша Карамазов провів під доглядом слуги Григорія, потім разом із братом Іваном був узятий на виховання колишньою благодійницею Софії Іванівни генеральшею Ворохо-вой, а після її смерті потрапив у будинок проводиря дворянства Юхима Петровича Полєнова, де «його рішуче вважали за рідне дитя». Учився в губернській гімназії, але за рік до закінчення курсу повернувся в рідне місто Скотопригоньевск і раптом оголосив, «що хоче надійти в монастир і що ченці готові допустити його послушником». Духовним наставником А. К. у монастирі стає старець Зосима

Оголошений у передмові «Від автора» головним героєм, Алеша Карамазов проте грає досить скромну роль в інтризі роману, будучи головним чином конфідентом основних діючих осіб, їх втіленої в людський вигляд совістю. Таке положення свого героя Достоєвський пояснює тим, що його задум припускає два романи: «Головний роман другий - це діяльність мого героя вже в наш час Перший же роман відбувся ще тринадцять років тому, і є майже навіть і не роман, а лише один момент із першої юності мого героя».

Але якщо у фабулі роману А. К. задіяний слабко, те щиросердечне життя героя буквально переповнений подіями. Протягом декількох днів А. К. випадає пережити смерть свого духовного наставника старця Зосима, убивство батька, соціальну загибель брата Дмитра, духовна криза брата Івана, самогубство Смердякова й смерть хлопчика Илюшечки Снегирева, у долі якого А. К. приймає живу участь

Всі ці драматичні події відбуваються на тлі численних містичних відкриттів і одкровень, пережитих як самим А. К., так і навколишніми його героями, що присвячують А. К. у схованки свого внутрішнього життя: батько допитивается в А. К., є чи в пеклі «залізні гаки», старець Зосима проповідує про «мири інших», брат Іван розповідає поему «Великий інквізитор», Грушенька передає притчу про цибулинці, сам А. К. у містичному екстазі перед труною старця Зосима переноситься в євангельську обстановку на церемонію шлюбу в Кане Галилейской, де бачить Христа. Все це, переломлюючись у душі А. К., виявляє його людську сутність і характер. А. К. зображений у романі в момент серйозних духовних випробувань, волею автора він як би виявляється «у безодні на краю» і повинен зробити вибір - останній і остаточний - між вірою й правдою життя. Переборюючи спокуси й спокуси, А. К. робить цей вибір: «Простити хотілося йому всіх і за всі й просити прощення, про! не собі, а за всіх, за всі й за вся».

Судячи із чорнових записів, Алеша Карамазов споконвічно був задуманий таким же філософом, як і Іван. Але в остаточному варіанті Достоєвський зволів зробити головною домінантою образа не високий интеллектуализм, а мудрість серця. Серед головних рис характеру А. К. - відкритість, щирість, відсутність себелюбності, безкорисливість і цнотливість. Разом з тим письменник наділив А. К. такими властивостями особистості, як безстрашність, цілеспрямованість і воля. Саме сполучення цих рис дозволяє А. К. займати в романі зовсім' унікальне місце: «усе цього юнака любили, і це із самих дитячих навіть років його».

Присутність А. К. піднімає інших зі смути повсякденного життя, облагороджує й очищає їх, разом з А. К. у похмурий і суєтний мир Ското-пригоньевска входить світло вишней Істини. Не випадково навколишні називають його те «ангелом», те «херувимом». При всій складності й драматизмі випадающих на частку А. К. щиросердечних випробувань Достоєвський наділяє його образ винятковою цілісністю й визначеністю, надає йому не тільки глибину й завершенность, але й незвичайну «масштабність» (Р. Гуардини). А. К. належить текст житія старця Зосима, що виявляє собою головний зміст шостої книги роману «Російський чернець», за задумом Достоєвського являющейся відповіддю на самі крайні аргументи атеїзму, виставлені в поемі «Великий інквізитор» і в главі «Бунт».

Важливим моментом у розумінні образа Алеша Карамазов є той факт, що дія другого, «головного», роману повинне було розгорнутися в рік 33-річчя героя. Ця недвозначна паралель із життям Христа досить чітко намічена й проведена й в «Братах Карамазових». У цьому змісті Алеша Карамазов коштує в ряді т.зв. христоподобних героїв Достоєвського, таких, як Іван Петрович, оповідач із «Принижений і ображених», і «Князь Христос» Лев Миколайович Мишкін («Ідіот»), і виражає мрію письменника про пришестя «російського Христа». У світлі євангельських подій «момент із першої юності героя» очевидно варто зв'язувати з темою спокуси віри. Ця ж тема акцентована й іншою християнською паралеллю, що послідовно проводиться в романі, - житієм Алексія, людини Божия. У цьому зв'язку сюжетною кульмінацією роману варто визнати сьому книгу «Алеша».

Можливим літературним прототипом А. К. Гроссман називав персонажа роману Жорж Санд «Спиридон» ченця Олексія. А серед реальних осіб подібні риси сучасники відзначали в Олексії Храповицком (згодом митрополит Антоній Храповицкий), з яким Достоєвський був добре знаком. Революціонер-народник, терорист Д. В.Каракозов, що також іноді згадується у зв'язку з образом А. К., швидше за все міг бути прототипом спочатку задуманого ге риючи, але зовсім не того, котрий виведений в остаточному виді

За свідченням А. С.Суворина, Достоєвський планував написати згодом роман, «де героєм буде Алеша Карамазов. Він хотів провести його через монастир і зробити революціонером. Він зробив би політичний злочин. Його б стратили. Він шукав би правду й у цих пошуках, природно, став би революціонером» (Суворин А. С. Щоденник. Пг., 1923. С. 16). Однак логіка художнього розвитку «Братів Карамазових», виведений у романі образ А. К. і недвозначні авторські ремарки в тексті виключають такий розвиток подій

При всій значимості для роману й самого Достоєвського образа А. К. критика поставилася до нього без належної уваги. «Молодший із братів Карамазових, Алеша, змальований блідіше інших, - писав К. В.Мочульский, відбиваючи думку багатьох своїх колег. - Його особиста тема заглушена жагучим пафосом Дмитра й ідейною діалектикою Івана». Подібне сприйняття образа позначилося й на наступній рецепції його у творчості інших письменників. Серед героїв світової літератури XX століття найбільше типологически близькими можна вважати Йосипа з роману Т. Манна «Йосип і його брати» і Авдия Каллистратова

- персонажа роману Ч. Айтматова «Плаха». Найбільш співзвучним мальовничим образом є картина М. В.Нестерова «Філософи»

- подвійний портрет П. А.Флоренского й С. Н.Булгакова, у рисах яких багато глядачів визнавали подібність із їхніми поданнями про героїв останнього роману Достоєвського

- А. К. і Іваном. Кількаразові спроби втілити образ А. К. у театрі й у кіно не приводили до скільки-небудь значних художніх відкриттів

Если домашнее задание на тему: » Герой роману Ф. М. Достоєвського «Брати Карамазови» оказалось вам полезным, то мы будем вам признательны, если вы разместите ссылку на эту сообщение у себя на страничке в вашей социальной сети.